Повість «Людина» О. Кобилянської — сміливий протест проти рабського становища жінки в суспільстві

З іменем Ольги Кобилянської в українській прозі пов'язують опрацювання нової теми — долі освіченої жінки в міщанському середовищі. Уже у своїх перших творах письменниця порушила цілий ряд проблем, пов'язаних з емансипацією жінки. Кожен твір письменниці вражає поетичністю, витонченістю й глибиною зображення характерів, особливо жіночих. За це літературознавці називають її твори енциклопедією жіночої душі.

А як було Ользі Кобилянській не порушити цю тему, не піднятись на протест проти рабського становища жінки в суспільстві! Народившись у великій родині, де окрім неї було ще шість дітей — п'ятеро братів і одна сестра, Ольга Кобилянська не мала можливості отримати освіту; Вона закінчила лише чотири класи народної школи. І це відбулося не тільки тому, що батьки не могли дати належної освіти всім дітям, а й тому, що за тодішньою неписаною традицією, яка панувала в містечковому середовищі, інтереси жінки повинні були обмежуватися трьома німецькими «К»: Kinder, Kirche, Küche, що перекладалося, як «діти, церква, кухня». Саме з кола таких інтересів мало складатися життя жінКи в сучасному письменниці суспільстві. І, не доведи Боже, щоб це коло розширилось! Допитлива натура майбутньої письменниці протестувала проти таких правил, дівчина прагнула до освіти, до активної діяльності, мріяла про рівні права чоловіка і жінки. Письменниця брала активну участь у феміністичному русі за права жінки в суспільстві.
Свої мрії про положення жінки в суспільстві, свій ідеал жінки, свій світогляд Ольга Кобилянська втілила в художніх творах, зокрема в повісті «Людина» — одному з перших творів письменниці, що був написаний німецькою мовою. Ця повість є першою в українській літературі спробою розкрити проблему емансипації жінки. Твір присвячений приниженому становищу жінки в тодішньому галицькому суспільстві, хоча, насправді, так було не тільки в Галичині. Разом зі своєю героїнею Оленою Ляуфлер молода письменниця повстала проти традиційного трактування ролі жінки в суспільстві, де домінують чоловіки, де насильно обмежують коло жіночих інтересів.

Y повістідуже часто згадується слово «людина». Різні герої вкладають різний зміст в це слово. Для рідних Олени людина — це істота, яка здатна пристосовуватися до різноманітних обставин, жити так, як вимагають певні ситуації. Так, на їхню думку, Олена вигідним заміжжям повинна врятувати родину від злиднів. Так повинно бути, бо перше призначення жінки — вийти заміж. І тому вони, обмежені міщани, не розуміють протесту дівчини проти заміжжя, яке вони спланували. Олена, у свою чергу, обстоює своє право бути людиною, що в її розумінні означає зовсім протилежне — мати право на саморозвиток і зростання, на особистий вибір і змогу реалізувати свої права. Але Олена не змогла перебороти обставин, бо світ, якому вона протистояла, виявився надто сильним і змусив її скоритися.

Повість Ольги Кобилянської мала великий вплив на розвиток феміністичного руху в нашій країні, засвідчила протест, незадоволення безправним становищем жінки в Суспільстві. А образ Олени Ляуфлер хвилює читача своєю правдивістю. І хоча щирий ідеалістичний порив Олени стикнувся з рутинністю по-Всякдення і зазнав поразки в нерівному бої, він похитнув обивательську мораль, засвідчив силу жінки, віру у високе покликання людини.

(2)

Ольга Юліанівна Кобилянська — це незвичайна жінка в історії української літератури. Вона залишила після себе великий слід і чималу художню спадщину. Твори письменниці відрізняються особливим індивідуальним світосприйняттям. Це зрозуміло, адже для неї на перший план виходять проблеми формування та розвитку цільної вольової жіночої особистості. Такі погляди на той час були не випадкові, оскільки саме тоді набирає поширеності європейський рух за рівноправність жінки в суспільстві.

Як ми знаємо, до цього часу поле жіночої діяльності тоді було досить обмежене. Усі найвищі суспільні посади займали лише чоловіки, більше того, було поширене зневажливе відношення до жінок, як істот — неспроможних жити власним розумом і нездатних приймати будь-які важливі рішення. Про жіночу кар'єру неможливо було й чути, її просто не було. Жінки мали лише виходити заміж, народжувати дітей, дбати про власний дім, тобто вести домашнє господарство. їх оцінювали та сприймали тільки з погляду на такі норми.
Про розвиток жінки як особистості в ті часи лише почали говорити. Це викликало великий резонанс, елементи емансипації стали поширюватися й набувати небувалого розквіту: «Емансипація жіноча в Швейцарії або в інших поступових краях — се точка, давно виборена. Приходиться соромитися, що тут жінки остались ще так позаду за другими народами...»

Саме таких традицій і поглядів дотримувалась Ольга Кобилянська. У повісті «Людина» вона відтворила цю тему, розробила її під власним кутом зору.
Письменниця обурена рабським становищем жінки, вона переконана в її можливостях як розвинутої з усіх боків особистості. У творі авторка зображує новітній тип героїні — жінки мислячої та розумної. Це був надзвичайно сміливий крок, адже Ольга Юліанівна доводить нам, що розумна жінка не лише існує, вона здатна підкорити науку та присвятити себе суспільно корисній праці. Недаремно письменниця наголошує: «Будучина жіноча в її руках. Нехай озброюється кожна по можності, відповідно до обставин, а зброя їх ... яка чиста, яка сильна, як варто по неї сягнути! Се — знання...»
Але, на жаль, самі жінки мало роблять для свого звільнення, вони по традиції продовжують жити таким пригнобленим рабським життям і виступають проти рівноправ'я: «Не те що не журяться самі про се, щоби здобути собі рівноправність із мужчинами, але вважають її якоюсь химерою».
І все ж Ольга Кобилянська переконана, в успіху справи української емансипації. Мрія письменниці, як ми бачимо, здійснилась, адже зараз жінки займають не менш високе положення, ніж чоловіки, і досягають тих висот, про які так мріяла видатна письменниця.

(3)

Сучасне літературознавство справедливо відводить Ользі Кобилянській місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця XIX — початку XX століття. У своїх творах Ольга Кобилянська торкалась найрізноманітніших тем, але найбільш типовим для неї є образ освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища й бореться за свою індивідуальність. Кожен твір письменниці, присвячений цій темі, відзначається особливою поетичністю, витонченістю й глибиною зображення жіночих характерів. За це дослідники літератури називають її твори енциклопедією жіночої душі.
Темі молодої ерудованої дівчини, яка не хоче жити тим життям, яким живуть її подруги в провінції, присвячене й найперше оповідання Кобилянської «Людина» . Публікація його відбулася в львівському журналі «Зоря» в 1893 році й мала вирішальне значення для подальшого творчого шляху письменниці. Це була перша спроба в українській літературі розкрити проблему емансипації жінки.

Разом зі своєю героїнею Оленою Ляуфлер письменниця повстає проти традиційного трактування ролі жінки суспільством, де домінують чоловіки, проти насильного обмеження її інтересів трьома німецькими «К»: Kinder, Kirche, Küche (діти, церква, кухня). Позбавлена яскравих мистецьких знахідок, повість є рад-, ше літературною демонстрацією поглядів письменниці на проблему становища українських жінок у сучасному їй суспільстві, викладених значною мірою в доповіді «Дещо про ідею жіночого руху»: «...женщина, побіч своєю природою назначеної задачі стати жінкою й матір'ю, посідає й надане тою самою природою право — бути і собі самій ціллю, іменно в тім смислі, як буває cofei ціллю мужчина, а то — учитись, щоб мати раз свій кусник хліба і бути собі паном — доки не рішиться взяти на себе обов'язків статись мужем і вітцем...» Тому «Людина », ця « повість ідей », і цікава насамперед з цієї точки зору. Адже основу повісті складає конфлікт не характерів, а носіїв узагальнених міркувань, абстрактних ідей.

Олена Ляуфлер — донька лісового радника — уособлює той тип жінки, яка обстоює своє право бути людиною, мати право на саморозвиток і зростання, на особистий вибір і змогу реалізувати ці свої права. Але в тогочасному галицькому суспільстві для чоловічої свідомості єдино прийнятним способом самореалізації жінки був шлюб, поза межами якого категорія «жінки» була немислимою. Оточення родини Ляуфлерів, як і вони самі, дотримується усталених правил, за якими для чоловіків найвищою честю вважалося вірне служіння монархії (згадаймо, як солодко мліло материнське серце в мріях про майбутнє Германа-Євгена-Си-дора При посаді «надвірного радника»!), а жінці належить бути покірною невільницею домашнього гнізда. Батьки мають дбати про матеріальне забезпечення родини, матері — про виховання дітей у відповідному дусі: сини мають здобувати професію та робити успішну кар'єру, а для дівчат досить елементарної освіти, володіння французькою мовою та вміння сяк-так музичити. Жінки також підтримували усталений упродовж століть стереотип виключно «берегині» родинного затишку, вважаючи будь-які думки, висловлені про «якусь рівноправність між мужчиною і жінкою», безглуздими та хворобливими. «Хто ж буде дома їсти варити, наколи жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Най би моя дитина виступила з такими нісенітницями, я її вже скоро привела б до розуму!», — такою була реакція більшості жінок з того середовища, у якому зростала Олена. «...дуже лихий і небезпечний демон заволодів душею доньки (Оле-ни)...та уніс її в країну смішливості й безумства!» — вважає пані радникова. Героїня повісті — дійсно сильна й вольова особистість. Вона прагне протистояти обивательській моралі. Для неї ніяк не може бути прийнятним усталений у її середовищі погляд на шліЬб, що укладався як ділова угода, де почуття кохання вважалося майже химерою: «...пішов раз у дім [своєї нареченої], далі другий, третій... привик до неї, освідчився — і кінець», а чоловіки мали необмежену владу над жінкою і дітьми: «Абсолютизм у родині — се річ наймуд-ріша», «Моя воля — се воля всіх» тощо. Звичайно, у таких моральних засадах є й корисне, але ж у всьому необхідно дотримувати розумної межі, а не такої категоричності, яка панувала в атмосфері навколо героїні «Людини».

Олена прагне зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання, але вона не обвинувачує батьків, адже розуміє їхню залежність від рутинйих традицій, проте головне своє людське право відстоює послідовно й твердо. Відмовляючи багатому претендентові на її руку, вона рішуче заявляє батькам, що змушували її до заміжжя: «Наче якусь штучну механічну пружину натягали б ви мене і пристосовували до обставин! Я, однак, не дамся до сього ужити! Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини», адже вона переконана, що запорукою щасливого шлюбу та його найголовнішою умовою повинно бути кохання. Вона щиро запевняє свого обранця Стефана, «що не могла бись без любові до ні кого належати», але врешті-решт під тягарем суспільних та родинних обставин вона змушена скоритися. Щоб врятувати батьків від повного розорення й знайти якусь опору в житті, вона виходить заміж за духовно вбогу, чужу їй людину. Так, обставини змусили героїню діяти всупереч своїм переконанням, але в душі Олена залишилася вірною собі, власним поглядам, внутрішньо не зламалася (звідси — і муки совісті, бо якби змирилася, то не відчувала б їх). Власне, і фатальний для її життя крок Олена зробила за самостійним вибором, без нав'язування рішення кимсь стороннім. До того ж, у Фельсові вона таки бачила добру людину, яка щиро переймається проблемами її родини.

Таким чином, повстаючи проти нав'язаних суспільством стереотипів, Олена кидає виклик суспільній моралі, заснованій на облуді й брехні. Сповідуючи ідеї взаємного кохання й поваги одне до одного як основу й запоруку щасливої родини, відкидаючи модель подружжя без любові як брудні стосунки, що ображають людську гідність, вона оголює затаєні хвороби сучасності, викриває фальш та лицемірство як основоположні закони функціонування того суспільства. Воно ж, у свою чергу, не бажаючи жодних змін, натомість прирікає Олену на самотність та відчуження, відгороджуючись німою стіною непорозуміння.
У розумінні Олени людина — сильна індивідуальність, яка завдяки як вродженим, так і набутим унаслідок щоденної праці над собою рисам характеру сама визначає власну долю. У цьому контексті людини по-новому осмислюється і жінка, оскільки окреслений вище ідеал людини має однаково реалізуватися як у чоловіків, так і у жінок.

Повість «Людина» значно вплинула на розвиток феміністичного руху в Україні. За визначенням сучасника Ольги Кобилянської Осипа Маковея, ця повість вражає «правдивими вибухами чуття, що немов світять на темнім тлі здеморалізованої, тупоумної родини і не менше тупоумного оточення». Образ головної героїні хвилює своєю психологічною правдивістю й досі, оскільки багато хто з наших мам, бабусь, узагалі жі-нок-українок, з огляду на хронічно критичний стан життєвого рівня, приречені жертвувати свєю душею заради фізичних потреб, тобто забезпечувати належний рівень проживання сім'ї. Тому, читаючи цю повість Ольги Кобилянської, ми, старшокласники, повинні глибоко замислитися над нею, учитися дбати про людину в собі, а також бачити, розуміти й цінувати ЇЇ в усіх, хто поряд.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар