Протиставлення характерів Устини та Панночки за повістю «Інститутка» (2)

Повість Марка Вовчка «Інститутка» — це ціла галерея узагальнених людських типів, представників народу й панів. Як мені здається, характери головних персонажів найкраще вияскравлюються авторкою саме-у своєму протиставленні. Так, наприклад, образам панів — старій поміщиці, панночці та полковому лікарю — протиставлені^ повісті кріпаки: Устина, Катря, Прокіц, Назар та бабуся.
Важко сказати, хто з двох героїнь, інститутка чи. Устина, є головною героїнею твору. Адже від імені першої ведеться розповідь, а отже, її життя стоїть у центрі уваги. З другого боку,, повість названа «Інститутка», тобто головною героїнею може бути й панночка. Скоріше за все, у повісті два головних протиставлюваних персонажі, в зіставленні чіткіше виявляється ідейна направленість твору.

З Устиною ми вперше знайомимося з її самохарактеристики: «Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, і вдайся... Було, й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, — то так і моє лишенько. Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі виплакала». Ми бачимо перед собою сильну особистість, життєрадісну й витривалу дівчину, яка може бути щасливою попри своє важке життєве становище.
З панночкою ми знайомимося вперше з її портретної характеристики, яку їй дає Устина: «І що ж то за хороша з лиця була! І в кого така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!.. « Однак, якщо ми зазирнемо трохи вперед, то побачимо, що зовнішній красі панночки протирічить її внутрішнє звиродніння, нелюдськість. Так, Назар, кріпак лікаря, говорить про неї: «Поможеться, що гарна! — гукнув Назар. — Коли дивиться так, що аж молоко кисне!»

З першої хвилини панночка починає ненавидіти Устину, немовби відчуваючи, що не може зламати її людську гідність, принизити дівчину, позбавити права на щастя. Вона знущається з дівчини, завдає їй болю, кричить, навіть намагається задушити: «Та кричить же то, боже! Аж задихалась, штовхає мене, за рукав смикає... Годинонько ж моя! Як вона охижіла, яке страшне зробилося в неї личко те гожеє!..»
Та Устина, на відміну від панночки, не може відчувати зла, вона прощає всіх і кожного, що розкриває багатство її душевного світу, християнську покірність.
Устина щира й людяна, любить людей, привітна до них, як бачимо ми зі сцени з дітьми, що приходять відвідати хвору кріпачку: «От, чую, щось затупотіло... регіт і гомін... у хату до мене зграя дітей усипле. Веселі, червоні, вітають мене; вгірискають мене дощем із себе; пнуться на вікно нетерплячі, коли той дощ ущухне; співають, вигукують...»

Панночка ж привітна тільки до тих, кого вважає потрібним, хто багатий і вельможний. Мова її звучить по-різному, коли вона розмовляє з кріпаками й панами. З панами вона ласкава й лагідна: «Вийде до них — ляскотить по-пташиному, привітна, люба — і що то? — не пізнати!.. А вже як ті паничі коло неї... Той поруч із нею шиється, а той з кутка на неї очима світить; сей за нею у тропу точиться, а той знов збоку поглядом забирає. Вона ж між ними, мов тая перепеличка, звивається».
До кріпаків же інститутка, освічена й вихована панна, тільки «репече», «дзявкотить», а до гостей-панів «ляскотить». З кріпаками вона може бути навіть груба, що зовсім не личить освіченій панночці: «Чого сунешся?»", «Дурно хліб їси?»; «Ось я тебе навчу!». З уст пані злітають слова «гадино», «дурна», «ледащо», «мужичко», «злодійко*.

Устина й панночка в особистому житті також виявляються зовсім по-різному. Устина у своєму коханні віддана йщира, для неї воно — єдина відрада у її важкому становищі, щастя й утіха: «Весела душа моя, і світ мені милий, і таке в світі гарне все, таке красне». І ' хоча родинне життя в умовах кріпосницької залежності не могло принести дівчині повного щастя, та вона не нарікає на це, оскільки тепер вона вже не самотня — поряд з нею кохана людина: «Зійдуся з ним — весело й любо; усе лихо забуду, він пригорне мене та подивиться у вічі так-то любо, що чую, наче в мене крила виростають».
Панночка ж не може бути щасливою, та й кохає вона якось дивно: то проганяє лікаря від себе, то вдає хвору й кличе його, а то й відверто грається ним, забороняючи напитися води, ніби хоче показати свою владу над закоханим чоловіком. А найбільше переймається вона тим, що він бідний: «Та коли б він був багатий та вельможний, я б і гадки не мала! Давно б уже була за ним. Та коли ж таке безталання моє!». Тому Устина й говорить про її кохання: «Любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи».

Та й до весілля панночка готувалася так, начебто то була війна: «Сама ганяє, жениха турляє, — купує, крає, складує... Як у казані кипіло! Було тоді нам лишко тяжке! Бо таке наше діло: хоч панам добре ведеться, хоч їм горе йдеться, а нам певно одно: кому, — каже, — весілля, а курці — смерть!»
Устина мужньо витримує всі знущання панночки, розуміючи, що виходу для неї немає: «Перво тугою тужила я тяжко, а там усе мені стало навдивовижу, усяка ганьба байдуже. Сказано: встань лихо, та й не ляж!.....ніколи, було, й не хвалюся. Що мені поможуть? Тільки своє лихо тяжке згадають!..»
Якщо основні риси Устини — де розум, мудрість, спостережливість, вірність і доброта, то у панночки це — егоїзм, жорстокість, людиноненависництво. Протиставляючи цих двох жінок, Марко Вовчок показує, до якого звиродніння може привести влада однієї людини над іншою, бажання зробити людське життя засобом для свого збагачування чи розваги.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар