Після нас — хоч потоп? II варіант

...Здається — кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Т. Шевченко

Здається, чи справді немає? Чи не було нічого кращого за часів Шевченка, коли про Україну можна було сказати «наш тихий рай?»

Моє рідне місто славиться красою. Центральні вулиці сяють чистотою, радують око сучасною архітектурою. А зверни трошки вбік, пройди іншими вулицями — контейнери, завалені сміттям, і гори сміття просто на землі! І це велике гарне місто!

Я живу в багатоповерховому будинку, з мого поверху відкривається чудова панорама міста і велика кількість труб, які димлять безперестанку. І ми дихаємо цим.

За містом картина не краща. Посадка забруднена порожніми пляшками, банками, битим склом та іншим сміттям. Іноді навіть сісти відпочити ніде, неприємно сидіти на смітнику.

Раніше людина могла, подорожуючи, напитися води з річки чи джерельця. А кому в наш час спаде на думку напитися з річки? Знаходячись на березі Сіверського Дінця, який напуває наше місто, я перш за все згадала, що кілька років тому зіпсувались очищувальні споруди у великому промисловому місті, і весь бруд вилився в головну питну артерію нашого краю.

І так по всій Україні. Сльози навертаються на очі, коли згадуєш Чорнобиль. Чорнобильська катастрофа — розплата людям за знущання над природою. Природу треба берегти, а не намагатись поставити на коліна.

Багато людей живуть за принципом: «Після нас—хоч потоп». Тому зараз особливо гостро постає перед нами проблема екології. Берегти природу, вести боротьбу за її здоров'я — наш обов'язок. Так хотілось би знову зробити Україну «тихим раєм»!

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар