Родинні стосунки українців за народними баладами (2)

Про родинні стосунки українців розповідають соціально-побутові балади. Зазвичай у них змальовуються стосунки між батьками і дітьми, братами і сестрами, розкриваються почуття кохання й ненависті, образи й ревнощів.
Мені б хотілося зверйутися до таких відомих балад, як «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси», «Ой не ходи, Грицю» та «Лимерівна».
В основі балади «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси» лежить конфлікт між свекрухою і невісткою. Свекруха незлюбила невістку і закляла так, що дівчина перетворилася на тополю:
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду Невістку в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала...

Але й після цього свекруха не заспокоїлася. Коли син повертається додому, вона підмовляє його зрубати тополю. Нічого не підозрюючи, син погоджується зрубати дерево. Лише після другого удару сокирою парубок розуміє, що тополя — його дружина:
Як ударив вперше — вона й похилилась,
Як ударив вдруге — вона й попросилась:
— Не рубай, коханий, бо я — твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина.

Але дізнається він про це занадто пізно, коли трагедій сталася і вже нічого не можна вдіяти.
Інша балада — «Ой не ходи, Грицю» — розповідає про те, як молода дівчина, прагнучи за допомогою чарів повернути любов зрадливого парубка, напоїла його відваром отруйного зілля:
У неділю рано зілля копала,
А в понеділок переполоскала;
Прийшов вівторок — зілля зварила,
В середу рано Гриця отруїла.
Прийшов четвер, Гриценько вмер.

Ця трагедія — наслідок зради Гриця, яка завдавала дівчині невимовного болю і страждань.
Балада «Лимерівна» розповідає про горду українську дівчину, яка ладна вмерти, ніж насильно жити із чоловіком-нелюбом:
Ой у неділю та пораненько, до сонця,
Ой плакала та Лимерівна в віконця:
— Ой загину ж я, моя матінко, загину,
Бо не люблю та Шкандибенка, покину!

Зрозумівши, що Шкандибенко не збирається відмовлятися від неї, Лимерівна закінчує життя самогубством, устромивши в серце ножа.
Для неї краще смерть, ніж заплямування дівочої честі. Дівчина віддала перевагу смерті, а не життю у розкошах, проте з чоловіком, якого вона не кохає.
Як бачимо, усі балади відзначаються напруженістю, драматичним розвитком дії та трагічною кінцівкою. Саме ці риси притаманні жанру народної балади.

(2)

Один із найяскравіших жанрів народної творчості — балади. У них різнобічно відображається життя і побут українського народу. Найпоширенішою темою цього жанру є змалювання родинних стосунків. Стосунки між дочкою і матір’ю, свекрухою і невісткою, чоловіком та жінкою — усе це цікавило й хвилювало простих людей і знайшло своє місце в народній творчості.
На уроках української літератури ми познайомилися з багатьма баладами, присвяченими родинним стосункам. Це такі твори, як: «Що се в полі забіліло», «Ой чиє ж то жито, чиї то покоси», «Повернувся козак з походу додому», «Чом дуб не зелений? Бо туча прибила» та інші. Дуже мені сподобалась балада «Ой чиє ж то жито, чиї то покоси». У ній зображується тяжке життя невістки в чужій родині. Щиро полюбила молода дівчина козака. Але недовго судилося їй жити зі своїм коханим. Так сталося, що хлопця забрали у солдати. Залишилася вона разом із злою свекрухою, яка захотіла звести дівчину зі світу. Не витримала молодиця туги за милим та важкої роботи, яку загадувала їй свекруха. Перетворилась вона на самотню тополю серед поля:

Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала...

Та повернувся козак додому. Здивувався він, що не зустрічає його мила. Проте ревнива мати лише наказала синові зрубати тополину. Але заговорило до нього дерево голосом коханої:
— Не рубай, коханий, бо я —твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина.

Балада сповнена туги і смутку. Її слово дуже ліричне і поетичне. Давній народний образ тополі — символ дівочого нещасного кохання — поглиблює трагічність зображених стосунків між молодою невісткою та злою ревнивою свекрухою.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар