Роль мови в процесі формування нації II варіант

За словником іншомовних слів, нація — це «стійка історична спільність людей, яка виникла на базі спільності мови, території, економічного життя і психологічного складу, що знаходить вияв у народній культурі». Як бачимо, мова у цьому переліку стоїть на першому місці, а це означає, що у процесі формування нації вона відіграє першорядну роль. Цього не заперечують і науковці, які намагаються з'ясувати час народження української мови, що водночас є часом народження нації.

Наявність єдиної мови на такій великій території, як Україна, свідчить про те, що всі ми належимо до єдиної історичної спільноти, походимо з одного кореня. Діалекти не заважають нам розуміти один одного. А отже, територія України — це не просто територія певної держави, це територія нації. І хоч історично так склалося, що українські землі століттями належали до різних держав: Західна Україна — до Австро-Угорської імперії, Східна Україна — до Російської імперії, Буковина — до Румунії тощо, але жителі тих територій знали, що всі вони представники єдиного народу. Згадаймо західноукраїнських письменників, які у своїх творах орієнтувалися на літературну мову, що її створив Шевченко. Тому, незважаючи на діалектні слова, ми вільно читаємо І. Франка, Лесю Українку, Ю. Федьковича. Ні в кого не виникало сумнівів, що від Карпат до Слобожанщини — усе це Україна, бо була єдиною мова.

Мова не тільки об'єднувала різні українські території, вона і зберегла національну свідомість народу. Українці не злилися з іншими націями протягом століть у Російській чи в Австро-Угорській імперії, хоч були серед наших земляків і такі, що хотіли би перетворитися на росіян, але їх мова, яку вони спотворювали, перекручуючи на російський кшталт, видавала їх. Мову нашу забороняли, називали діалектом російської, ігнорували, бо і царській уряд, і радянський усвідомлювали: наявність української мови свідчить про те, що українці — це нація, отже, вони мають право на вільний і незалежний розвиток.

У мові зберігалася історична пам'ять народу: через народні пісні і думи діти дізнавалися від батьків, що їх нації притаманне прагнення до волі, що їх далекі предки боролися за свої права і слава про них йшла далеко за межі країни. Виявлялося, що українські землі не завжди належали до Росії, а приєдналися до неї на умовах збереження своєї незалежності і прав.

Отже, незважаючи на те, що українці не мали своєї держави з часів Київської Русі, але мова об'єднувала, формувала їх як націю, зберегла у собі історичну пам'ять народу, допомогла йому не злитися з іншими народами. Якби не було української мови, не було б зараз і держави України. «Єдина земля, єдина нація, єдина мова», — таким має бути лозунг нашої сучасності.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар