Роль поета й поезії в суспільстві (за поемою «Давня казка») ІV варіант

Наприкінці XIX століття в місті Львові вийшла друга поетична книжка Лесі Українки (Лариси Косач - Квітки) під назвою «Думи і мрії». Її відкривала поема «Давня казка», у рядках якої щиро й пристрасно про

звучала тема покликання поета, тема його обов'язку перед народом.

Леся Українка відмовилася від умовно-поетичних прийомів. Головний герой поеми — звичайнісінька людина, «людина Божа», як визначає авторка. Звичайно, справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а у високих духовних якостях. З великою силою описує Леся Українка талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною». За здібність складати вірші, у яких кожен може знайти й розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо юнацтво.

На початку свого творчого життя головний герой славив красу чистого кохання, міць справжньої дружби, красу вільної людської думки, красу природи, поринаючи в таємні надхмарні світи. Внутрішня свобода — ось що було найважливішим для юного співця.

Митцеві протиставлений лицар Бертольд, який не здатен розуміти поетичний захват, красу природи. Лицар дуже дивується, коли бачить великий вплив поетичного слова на молодь, навіть убачає в цьому чаклунство. На думку Бертольда, узагалі надхмарний світ із його таємницями нічого не вартий у порівнянні з гарним маєтком.

З часом лицар Бертольд вирушає в чужі краї воювати. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди залишається в серці, а довга розлука навчає любити його ще щиріше. З думкою про рідний край вояки мужньо йдуть на приступ кам'яних фортець. Але сп'янілий від перемог лицар думає лише про власну звитягу й не чує тієї пісні.

Щастя відвернулося від Бертольда. У його війську почалися незгоди та жорстокі чвари. Що ж рятує вояків? Глумлива пісня про недбалого вояка, який повертався додому живий і неушкоджений, бо мав за талісман мудрий вислів: «Утікай, поки здоровий!» Військові співці виконали цю пісню, до війська Бертольда повернулася відвага, а з нею й остаточна перемога в бою. Отже, перемогла не відвага лицаря. Перемогло слово поета, яке мало дивну чаклунську силу. І своїм військовим щастям лицар має завдячувати митцеві.

Бертольд не хотів бути невдячним і запропонував поетові високу честь — залишитися в нього в замку, бути придворним поетом, бути в славі, достатку й шані. Але митець з усмішкою відмовляється від такої долі:

Золотих не хочу лаврів,

З ними щастя не здобуду.

Як я ними увінчаюсь,

То поетом вже не буду.

Ось таке непросте розв'язання має, за Лесею Українкою, вічне питання відносин між митцем та золотим мішком, питання незалежності мистецтва. Прочитавши поему «Давня казка», ми розуміємо, що митець повинен виражати думи й прагнення рідного народу, а також надихати його в боротьбі за щастя й волю.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар