Роль пісні в п’єсі «Наталка Полтавка»

Існує легенда про те, як Бог роздавав кожному народові свої щедроти. Коли начебто все роздав, побачив гарну дівчину, яка скромно стояла в кутку.

— А ти хто така? — запитав Бог.

— Українка, — відповіла Дівчина й засоромилася.

— Що ж тобі подарувати? Мабуть, подарую пісню.

З тих часів, кажуть, Україна повниться піснями. Дійсно, у радості й горі, у роботі й відпочинку українці виливають свої почуття через пісню. Радіє Україна — співає, сумує Україна — співає.

Коли ми познайомились із драмою І. П. Котляревського «Наталка Полтавка», то справді відчули пісенне мистецтво нашого народу.

Вийшла «Наталка Полтавка» на зорі нової літератури з зеленої, тихої Полтави, від голубоокої Ворскли, та й пішла по всьому білому світу, лунаючи піснями. І довелося їй бути в дорозі не день, не рік, а майже два століття. І скрізь і завжди її радо вітають.

І. П. Котляревський у 1819 році створив драму- оперу, яка в двох діях вмістила 22 пісні.

Недаремно кажуть, що пісня — це душа народу. Захоплює нас Наталка ліризмом і глибиною почуттів:

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Віють вітри з далекого XIX століття та обвівають зворушливою вірністю дівочою наші серця. Вірність та приносить закоханим неповторне щастя.

Наталка й пісня. Це радість кохання й туга розлуки, це щастя й сум.

Пісні «Видно шляхи полтавськії...», «Ой мати, мати! Серце не вважає» передають біль дівчини, розлученої з коханим:

Ой мати, мати! Серце не вважає,

Кого раз полюбить, з тим і умирає...

Узагалі всі пісні п'єси можна поділити на чотири групи: авторські («Віють вітри...», «Ой я дівчина Полтавка...»), перероблені народні («Сонце низенько, вечір близенько», «Вітер віє горою...»), перероблені літературні («Всякому городу нрав и права...»), народні («Ой, під вишнею, під черешнею», «У сусіда хата біла...»).

Якщо уважно вслухаєшся в пісні, то помітиш, що кожна з них виконує своє композиційне навантаження.

Наталка в піснях — це високоморальний образ української дівчини. Пан возний — духовно обмежений канцелярист, який навіть свої почуття передає як звір-хижак:

Безмірно, ах! Люблю тя дівицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Пісні виборного характеризують людину хитрої вдачі, яка може пристосуватися до різних умов життя.

Пісні Миколи-сироти, хоча й сумні, але сповнені козацької звитяги.

Глибокою задушевністю, теплотою пройняті пісні Петра — коханого Наталки. Ці пісні перегукуються з піснями дівчини, бо теж сповнені щирого почуття, прагнення бути з коханою:

Сонце низенько,

Вечір близенько,

Спішу до тебе,

Лечу до тебе,

Моє серденько!

Таким чином, пісні твору допомагають зрозуміти вдачу й характер героїв, наповнюють твір ліризмом і ніжністю, сумом і радістю, гумором і сатирою.

В умовах життя XIX століття драма-опера стверджувала реальне існування українського народу, красу його душі, яка піснею линула, і несла в собі віру в добро і справедливість.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар