Романтична ідеалізація часів козаччини в поемі «Гамалія»

Т. Шевченко дуже боляче сприймав принизливе становище українського народу. Втрата українцями національної самосвідомості і гідності, а також зв'язку зі своїм величним історичним минулим ятрила душу нашого великого співвітчизника. Письменник прагнув відродити у душах земляків гордість за нашу націю, її історію.

Поема Т. Шевченка «Гамалія» — романтичне оспівування тих часів, коли українці були вільними і незалежними. Із захопленням змальовує письменник похід козаків на Візантію з метою врятувати поневолених земляків. Поет підкреслює благородну мету воїнів:

Їдем різать, палить,

Братів визволяли.

Автор змальовує допомогу сил природи, яка відчуває справедливість козацького походу. Так, море не дає Босфору збудити своїм стогоном Візантію та попередити турків про вторгнення месників.

Справедливий гнів козаків страшний. Сміливо б'ються вони, завзято руйнують мури, нищать ворогів. Нікому не втекти від їхньої помсти:

Реве, лютує Візантія,

Руками берег достає;

Достала, зикнула, встає —

І на ножах в крові німіє.

Мені дуже сподобалась поема Т. Шевченка «Гамалія». Поет зобразив козаків сильними, вольовими і справедливими воїнами, справжніми лицарями, які не бояться смерті і більш за все прагнуть врятувати з неволі братів. Поет вважає, що наші волелюбні пращури були ідеалом мужності. Він пробуджує у нас прагнення стати схожими на них, пишатися нашим славним історичним минулим.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар