«Россия моя! Ты понимаешь, моя!» (за творчістю С. О. Єсеніна)

Чимало в Росії місць, що славилися споконвіку російськими традиціями, творами усної народної творчості. Серед них і рязанська земля, де народився

Єсенін, де пройшли його дитинство та юність. Пізніше сам поет говорив, що він ріс, «дихаючи атмосферою народної поезії», що його «до віршів настроїли» пісні, казки, частівки. Про свою появу на світ він напише: «Родился я с песнями в травном одеяле»... Його природний поетичний дар знаходив силу на благородному і надійному грунті народного буття, у поезії Єсеніна яскраво виявилися риси національного характеру народу — його «неспокойная дерзкая сила», розмах, сердечність, глибока людяність. От чому М. Горький, називаючи С. Єсеніна великим поетом, підкреслював його самобутність: «Який чистий і який російський поет!»

Тема батьківщини — одна з головних у ліриці великого російського поета. Про що б не писав поет — чи про свої інтимні переживання, чи про круті переломи в житті країни, чи про революцію — завжди перед його очима величний образ рідної землі. З роками розширювався його погляд на життя, він намагався осягнути «коммуной вздыбленную Русь». І це відбувалося не легко і безболісно, сам Єсенін зізнавався, що любов до рідного краю його «мучила и жгла».

Ще в ранніх віршах автор постає перед нами як полум’яний патріот. У вірші «Гой ты, Русь моя родная!» він пише:

Если крикнет рать святая:

«Кинь ты Русь, живи в раю!»

Я скажу: «Не надо рая,

Дайте родину мою».

Що ж було батьківщиною в ці роки для поета? Батьківщина для Єсеніна — це село Костянтинове, де він народився, найближчі навколишні села. «Рязанские поля была моя страна», — згадував він.

На сторінках ранньої єсенінської лірики перед нами постає скромний, але прекрасний, величний і милий серцю поета пейзаж середньоруської смуги: скошені поля, червоно-жовте вогнище осіннього гаю, дзеркальна гладінь озер. Поет почуває себе частиною рідної природи:

Край любимый! Сердцу снятся

Скирды солнца в водах лонных.

Я хотел бы затеряться

В зеленях твоих стозвонных.

Але вже і тоді у віршах поета ми знаходимо реальну селянську Русь, виразні деталі, що говорять про мужицьку долю:

Край ты мой заброшенный,

Край ты мой, пустырь,

Сенокос некошеный,

Леc да монастырь.

Тут також і «забоченившиеся избы», «тощие поля», «черная, потом пропахшая выть». Елементи соціального життя все частіше з’являються в ліриці Єсеніна в період Першої світової війни. Його героями стають дитина, яка просить шматок хліба, орачі, що ідуть на війну: «Грустная песня, ты русская боль!» — вигукує поет.

І сама природа в тривозі:

Покраснела рябина,

Посинела вода...

Снова выплыл из рощи

Синим лебедем мрак.

Чудовищные мощи

Он принес на крылах.

С. Єсенін — поет «великої пісенної сили». «Ах, песня, песня! Есть ли что на свете чудеснее!» — так поет сприймав народну пісню. Пісенне слово входило в серце поета. У його творчості звучить пісня любові до Вітчизни, рідного краю:

Туча кружево в роще связала,

Закурился пахучий туман...

Леc застыл без печали и шума,

Виснет тень, как платок, за сосной...

Нову, післяжовтневу Русь поет прийняв не відразу. «Куда влечет нас рок событий?» — запитує він. С. Єсенін вважає, що людина, перетворюючи землю, губить її красоту:

Я последний поэт деревни,

Скромен в песнях доща ый мост.

За прощальной стою обедней,

Кадящей листвой берез.

У віршах поета звучить мрія про ті часи, коли «по всей планете пройдет вражда племен», «когда на земле будет один язык, и лишь «историк, сочиняя труд о нашей розни, вспомнив, улыбнется».

Вся творчість поета — це життя його батьківщини, тісно пов’язане з його життям:

Жизнь входит в берега,

Села давнишний житель,

Я вспоминаю то,

Что видел я в краю.

Стихи мои,

Спокойно расскажите

Про жизнь мою...

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар