Роздум за твором Чарльза Дікенса «Різдвяна Пісня»

Англійський письменник-реаліст, найвідоміший представник соціально-побутової прози XIX століття. Г. Честертон зазначав, що Діккенс мав два великі таланти — вміння писати смішне та вміння змальовувати жахливе.
Все це дійсно відображається в «Різдвяній пісні». Основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі. Відбувається якась подія — і починається духовне відродження людини, яка забула, щовона створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток перетворюється на обличчя Джейкоба Марлі, що помер саме на Свят-вечір сім років тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі Священного Писання, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого Марлі попереджає друга про наслідки життя без Божої іскри в душі, Духи Різдва ведуть Скруджа від дитинства до смерті, — і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари.

Доречно пояснити, що слово «Scrooge» у перекладі з англійської — скнара. Душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім’ям померлого компаньйона — Марлі. Автор змальовує Скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який сидить в своїй промороженій конторі й не дозволяє, клерку купити хоч трохи вугілля. Який контраст з племінником Скруджа Фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого Різдва: «здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли… очі блищали, а з рота йшла пара»! Свого героя Діккенс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. «Твої губи дрижать, — промовив Дух. — А що це котиться по твоїй щоці?» Перший лід морозної глиби розтоплюється першою сльозинкою, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, що він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, що не сказав теплого слова своєму клерку. Після першої сльози Скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе — заплакав.

І якщо спочатку він не вірить Марлі, а Духа Минулого Різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то Духа Прийдешнього Різдва він уже просить: «Веди мене куди хочеш… Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь». І не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв Бобові Кречету.

П’ять строф «Різдвяної пісні в прозі» -vце гімн на славу Різдва, «днів милосердя, доброти і всепрощення.., єдиних Днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, навіть у бідних і знедолених, — таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили».

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар