Роздуми Л. Глібова над скороминучістю людського життя (за поезією «Журба»)

Л. Глібов, як і багато інших письменників, у своїй творчості намагався осмислити загальнолюдські питання. Роздуми над скороминучістю людського життя знайшли втілення у вірші Л. Глібова «Журба».

Ця поезія викликає сумний настрій. Незважаючи на те, що поет милується прекрасною природою він відчуває душевний неспокій:

...в мене бідне серденько

І мліє, і болить.

Мабуть, саме тому і здається автору, що три верби схилилися над річкою, наче в журбі. Вони ніби сумують,

Що пройде любе літечко,

Повіють холода,

Осиплеться їх листячко —

І понесе вода.

В явищах природи поет шукає відгук своєму смуткові за назавжди втраченою молодістю:

Ой річечко, голубонько

Як хвилечки твої —

Пробігли дні щасливії

І радості мої!

Поет звертається до засобу образного паралелізму. Л. Глібов будує вірш на постійному зіставленні життя людини з природою і робить невтішний висновок: молодість людини не повторюється на відміну від весни в природі:

Ще вернеться весна;

А молодість... не вернеться —

Не вернеться вона!...

На мою думку, «Журба» —- найкращий вірш Л. Глібова. У ньому поет висловлює своє розуміння існуючої дійсності, звертаючись до таких проблем, як людина і природа, життя і смерть тощо.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар