Роздуми поета над своїм майбутнім (за баладою «Човен») І варіант

Прощай, мій покою, пускають у море!

І, може, недоля і лютеє горе

Пограються з човном моїм.

Є. Гребінка

Ці рядки молодий поет написав, стоячи на порозі нового життя. Позаду була гімназія, а попереду—бурхливий Петербург. Що чекає там його, сина відставного офіцера? Як зустріне холодна столиця хлопця, який народився серед мальовничих краєвидів Полтавщини? «Як човнові море, для мене світ білий і змалку здавався страшним...»

А на рідному хуторі було затишно й спокійно. Чарівна природа напувала своєю красою, люди завжди ставились лагідно й привітно. Там, у серці Полтавщини, майбутній поет мав можливість припадати до багатющих джерел народного побуту, народних звичаїв. Хіба забудуться коли-небудь захоплюючі розповіді, почуті від неньки-кріпачки?

Та дитинство скінчилось. Гребінка вирушає з рідного хутора до Петербурга. Він порівнює себе з човном, який раптом опинився посеред бурхливого моря. Безжальні хвилі кидаються на цей човен, намагаються проковтнути його. Але самотній човен молодого поета пливе далі. Йому важко, йому страшно, та він по добрій волі «під бурю поплив». Море життя лютує, човен із останніх сил намагається вистояти, але «онде по хвилі біліють із нього тріски».

Жорстока стихія спочатку погралась, а потім розбила самотній човен. Ось про що думає молодий Гребінка, вирушаючи до Петербурга. Але він все-таки переїздить до столиці, бо розуміє, що неможливо все життя провести на рідному хуторі, як би там привільно не було. Життя кличе Гребінку вперед, і майбутній поет сміливо кидається в бурхливе море, розуміючи, що іншого шляху не буде. Від життя не сховаєшся. Певності в майбутньому немає, але човен поета вирушає в подорож.

Прощай, мій покою...

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар