Роздуми про життя та щастя Г. Сковороди

Історія народу — це не верстова дорога, що веде від сивої давнини до сучасності. Трапляються на тому шляху урвища й тернисті яруги, чисті криниці й давно замулені криниці. Замулюючись, джерела волали до живих, розповідаючи про сиву давнину, про війну і мир, про чисті ріки й чисту воду.

Минали віки... Інші люди приходили на ці місця, відшукували залишені предківські стежки та замулені криниці. Так було в усіх народів в усі часи.

Чи не найчіткіше відбились сліди наших предків у літературі? Так, це ті духовні криниці, в яких ми сьогодні бачимо віддзеркалення їхніх надій і сподівань, бачимо високий мистецький злет їхньої душі.

І однією з найцікавіших постатей у тій давній літературі була велична постать Г. С. Сковороди. Бо те, що залишив він нам у спадок, — це цілюще життєдайне джерело, з якого питиме ще не одне покоління. Про творчість Г. С. Сковороди, як і про самого поета, вченого, філософа, можна говорити багато, бо багатогранна й різноманітна була його творча діяльність, бо сам він був дуже цікавою людиною. Та, йдучи за темою твору, я хочу висвітлити одну із граней його творчості — його філософські роздуми про щастя людини. Скільки існує людство, стільки йдуть пошуки щастя. Бо кожна людина — це окремий світ зі своїми уявленнями про щастя. Хтось бачить його в грошах і владі, для когось воно в любові, комусь здається, що воно в мудрості. Не один мудрець, не один філософ шукав відповідь на це питання.

Український філософ Г. С. Сковорода також прагнув відшукати формулу щастя; було в нього непереборне бажання відкрити людям істину, правду життя і його суть.

Він пише багато поезій, філософських трактатів, в яких подає ідеальний образ людини, яка може бути щасливою. Поняття щастя нерозривне для філософа із самопізнанням. В одному з творів збірки «Сад божественных песней» він радить шукати щастя в самому собі. Хіба може бути щасливою та людина, яка не знає себе, не знає, чого хоче? Філософ радить:

Найпотрібніше тобі ти знайдеш лише у собі,

Подивися, як живеш: друга у собі знайдеш.

Отже, пізнай себе. Знайди себе в цьому житті, знайди своє заняття за спорідненістю. Бо нема нічого радіснішого, аніж жити за призначенням. Цю думку він стверджує в багатьох творах, зокрема, у байці «Бджола і Шершень». Головний висновок байки — немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут «праця тілесна, терпіння тіла і навіть смерть, коли людина втішається природним ділом».

Спорідненість визначає життєвий шлях кожної людини, формує її характер, світогляд. Спорідненість кожної людини — це воля Бога, природи. Читаю байку «Годинникові колеса». Одне коліщатко годинника питає друге коліщатко, чому воно гойдається в інший бік. На що коліщатко відповіло, що це воля майстра, і воно не тільки не заважає всьому годиннику, а й допомагає всім йти за сонячним колом. І як висновок: «з різними природними нахилами й життєві шляхи різні. Одначе всім їм один кінець — лад і любов».

Велику роль у здобутті щастя Сковорода надає праці. Робота для людини — душевне задоволення. У байці «Зозуля та Дрізд» Зозуля дивується, що Дрізд щасливий від того, що співає. А вона, Зозуля, співає більше від Дрозда, та щастя від цього не має. У відповідь Дрізд говорить, що Зозуля не працює, а тільки п'є та їсть. Тому й спів її не радує. Сковорода стверджує: «Робота наша — джерело радості», «...немає нічого солодшого, як спільна для нас усіх робота», «...щасливий той, хто поєднав любе собі заняття із загальним».

Дуже мало місця відводить він у житті матеріальним достаткам людини. Людина має жити для придбання духовних скарбів. Зате високо ставить він розум людини: «дурень шукає видного місця, а розумного й у кутку видно», «ліпше в одного розумного й доброго бути в любові й шані, ніж у тисячі дурнів».

Справжнім багатством є для людини «совість, як чистий кришталь», «чисті розуму вітрила», «непорочність — ось де діамант».

У поезіях «Щастя, а де ти живеш?», «Розпошир удаль свій зір, як і розуму коло» та в інших Г. С. Сковорода в художніх образах підносив важливі філософські проблеми свого часу.

Та чи тільки свого? Хіба рядки його віршів «краще мить краще жить, а ніж день в мислях злих», «краще чистий рік один, аніж десять брудних» застаріли в наш час? Чи інші рядки не відповідають духу нашого часу? Я думаю, що на ці питання людина повинна відповісти перш за все собі самій.

Я ж повністю погоджуюсь з видатним філософом у тому, що перш, ніж прагнути щастя, треба розібратися в собі. Хто я? Для чого прийшов в життя? Гроші? Слава? А може, робота, споріднена з моїми нахилами, здібностями? Чи любов і милосердя до інших людей?

Може, має рацію філософ? Невже можуть принести задоволення гроші, отримані без зусилля? Ні, людину буде поїдати страх, що вона втратить їх і більше не зможе заробити. А нелюба робота підточить сили, позбавить таланту. Г. С. Сковорода зміг розгледіти й зрозуміти головне в людській природі, відкрити перед особистістю таємницю її існування.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар