Сатиричне змалювання козацької старшини в повісті «Конотопська відьма»

«Конотопська відьма» — найвизначніша з гумористичних повістей Г. Квітки-Основ'яненка. У ній сатирично змалювано життя й побут козацької старшини кінця XVIII століття.
У центрі повісті — спадковий сотник Микита За-брьоха. І хоч він найголовніший козак у Конотопі, проте не знає ні письма, ні арифметики. Дурний, неосвіче-ний, ледачий Забрьоха навіть пишається своїм неуцтвом: «... я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підпи-совати». З козаками він чванливий і пихатий. Не розуміючи між тим елементарних речей, сотник може тільки кричати на своїх підлеглих, муштруючи їх, і в керуванні сотнею покладається на писаря, без якого взагалі ні на що не здатний.

Нащадок хоробрих конотопських сотників має зовсім незначне коло інтересів, яке обмежується задоволенням шлункових потреб, пияцтвом і спанням. Образ Забрьохи — гостра сатира на нікчемну верхівку, яка керувала козацтвом.
Ще один персонаж зустрічається на сторінках повісті — писар-шахрай Пістряк. Держачи у своїх руках дурного сотника, Пістряк використовує службове становище у власних інтересах. Його мета — скинути з сотенства Забрьоху і зайняти його посаду. Дізнаємося ми і про «вченість» пана-писаря. Навчався він дванадцять років: за рік освоїв буквар, більше чотирьох учився писати, рахувати — рік. Мова його, типова для канцеляристів XVIII століття, викликає сміх.

Дем'ян Халявський, який став новим конотопським сотником, змальований самодуром, що зовсім не розбирається у справах, а між тим керує козаками. Не менш сатирично показано й генерального суддю, який «до діла чи не до діла, знай прідписує що попадя». Одного разу йому підсунули «таку бумагу, щоб судцеві у ченці постригтись, а його жінку віддати за пана обозного», і він підписав не читаючи.
Дійсно, повість «Конотопська відьма» — гостра сатира на козацьку старшину, на її неуцтво, некультурність, самодурство й безпорадність у вирішенні найпростіших справ.

(2)

Г. Квітка-Основ'яненко — один з визнаних класиків української літератури, письменник оригінальний і самобутній, з власною, надзвичайно яскравою манерою письма. Він, як я вважаю, проклав дорогу подальшому розвиткові української літератури. І, хоч і писав переважно у сентиментальній манері, але розробив багато стильових рис реалістичної прози.
Майстерною сатирою на життя і побут козацької старшини XVIII століття постає повість «Конотопська відьма». Казкова, на перший погляд, основа її насправді ґрунтується недійсних, майже документально стверджених і тільки своєрідно осмислених подіях з реальним, етнографічно точним відтворенням старовинного українського побуту.

Манеру художньої оповіді, особливо композиції і стилю своїх- повістей Квітка-Основ'яненко черпав з народної творчості, користуючись розробленими Котляревським і Гоголем засобами літературного опрацювання фольклорних джерел. У цьому виявилося намагання письменника бути максимально зрозумілим для читача, надаючи своїм творам форми оповіді.
Побудова твору досить цікава^ Перш за все привертають увагу однакові початки кожного розділу. Наприклад: «Смутний і невеселий сидів собі на лавці, у новій світлиці, що відгородив від противної хати, конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха» чи «Смутна і невесела ходила по своїй хаті, проводивши когось від себе і зачинивши двері, конотопська відьма Явдоха Зубиха після прочуханки, що їй дали край ставка при всій громаді за чаклування», чи «Смутна і невесела сиділа на призьбі біля своєї хати панночка Йо-сиповна Олена, хорунжівна. на своєму Безверхому хуторі, що на Сухій балці, а білими рученятами копирсала у голові братику свому, пану хорунженку». Такі початки розділів ніби дозволяють провести паралель між усіма героями твору, зрозумівши, що всі вони видаються однаково нікчемними й кумедними.

Образи твору дещо гіперболізовані, чітко окреслені у своїх найяскравіших рисах. Так, полковник Забрьоха лінивий і недоумкуватий, але дуже пихатий, і тому намагається виглядати поважним, бундючним і розумним. Однак, він викликає у читача тільки сміх. Ми читаємо про нього: «Зараз схопивсь, випозіхався, вичухався, помолився Богу, нюхнув разів тричі крупкої роменської кабаки, прослухав, що йому читали, дав порядок і, зоставшись сам у світлиці, сів на лавці: голова його нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очі заспані, уси розкудовчені, сорочка розхристана...»
Усі інтереси полковника Забрьохи обмежуються люлькою та горілкою, він навіть не думає про військову справу, а занадто боїться, що його змусять вирушити у похід. Саме для того, щоб уникнути виклику до походу, він, на пораду писаря Пістряка, вирішує вчинити суд над місцевими відьмами. Це, начебто, нагальна справа, яку слід вирішити на місці, бо відьми занадто вже розпустилися і закляли дощ, отже, треба рятувати Конотоп від посухи.
Суд над відьмами описаний Квіткою-Основ'янен-ком дуже яскраво й із великою долею сатиричного таланту: «І Пріську Чирячку, і Химку Рябокобилиху, і Пазьку Псючиху топили, і котру втопили, а котру відволодали, що народ аж об поли руками б'є та дивується, що, каже: «Де ж тая відьма? От всіх топили, і всяка порина, а відьма не знаходиться». Микита Уласович вже й дрімати став; по його так вже б пора і додому: чи будуть дощі йти, чи ні, йому нужди мало; не-стане хліба, йому принесуть». Отже, Забрьоха цілковито байдужий до подій, та й узагалі до всього, що відбувається навколо нього.
Відьмою виявилася всім відома Зубиха, до якої Забрьоха звертався із проханням причарувати до нього панну сотниківну Олену. І за таке знущання перед народом вирішила вона помститися Забрьосі.

Кінцівка роману цілковито фантастично-іронічна: Забрьоха одружився зовсім не з Оленою, а із найстрашнішою підстаркуватою дівчиною. Олена ж вийшла за Дем'яна Омеляновича. Та ніхто з них, врешті, не зазнав щастя, бо щастя не гідні були ці люди через свою лінькуватість, малий розум, хитрість та підступність.
Образ полковника Забрьохи — узагальнене сатиричне змалювання всіх тих спадкових полковників, сотників та інших посадових осіб, які займали посади зовсім не своїм талантом і розумом, а у спадок від батьків, а самі нездатні були ні приймати якесь рішення, ні захищати свою землю. Підтвердженням їхньої недорікуватості є, наприклад, смішний випадок, що трапився із Забрьохою, коли вони з писарем рахували військо і прутик переламався посередині, через що весь час втрачався один солдат.,

Відьма Зубиха виписана Квіткою-Основ'яненком в традиції,гоголівського містично-міфологічного письма. Це класична, описана у фольклорних переказах та легендах, українська відьма, подібну до якої зустрічаємо у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» Гоголя. Ця стара жінка виявляється розумнішою за всіх сотників та писарів, бо може обвести їх навколо пальця, ввести в оману, та ще й посміятися з них.
Повість «Конотопська відьма» Квітки-Основ'янен-ка є блискучим зразком сатиричної прози, яскравої своїми комічними ситуаціями та образами, кумедними деталями, вдалими узагальненнями та народним у своїй основі мовленням.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар