Сатиричне зображення стяжателів, експлуататорів, міщан у п’єсі «Хазяїн»

П'єса І. Карпенка-Карого «Хазяїн» була написана у 1900 році. Це сатирична комедія, яка висміює ненажерливість і моральну ницість нових «господарів життя». «Хазяїн» — зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. «Стяжання для стяжання!» — писав сам автор про свій твір. П'єса показує, як ненаситна жадоба до наживи, що стає самоціллю, перетворює поміщика на моральну потвору, робить з нього страшного хижака, який загрожує існуванню інших людей. Засобами їдкого сміху ця сатирична комедія викриває здичавіння великого землевласника, його духовну убогість і жорстокість.

«Хазяїн» — дуже серйозна комедія. Своєрідним позитивним героєм її є сміх, викривальна сила якого спрямована на глитая-мільйонера Пузиря та його управителів. Образ Терентія Гавриловича Пузиря — тип українського капіталіста-землевласника, що виринув на поверхню суспільного життя в кінці XIX століття. Як він піднявся на найвищий щабель нагромадження? Він з гордістю згадує, що «крутив направо і наліво, плював на все». Це ж підтверджує і його жінка: «Ми ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!»

Бариші стали метою життя. Розуміючи, що «дешевий робітник» там, де бідність, він іде на будь-які махінації, щоб довести село до злиднів, забрати землю і примусити селян задарма працювати на себе. Його мета — з усього «користь витягати, хоч би й зубами прийшлося тягнуть». Чутка про голод викликає у нього радість, його не тривожить людське горе.

З їдкою іронією автор висміює внутрішню нікчемність багатія, дике ставлення до людей, до культу: них надбань. Пузир смішний і дикий у своїй безкультурності — Котляревський йому «без надобності» на степах Гоголя він не бував, тому такі патріотичні заходи, як збір грошей на спорудження пам'ятника Котляревському, для нього — «ярма на шию, які продирають людям кишеню». Основним джерелом їдкої іронії в комедії є глибоке розкриття суперечності між спотвореним світосприйняттям Пузиря і здоровн людським глуздом, між його становищем мільйоне: і звичками, між уявленням його про себе і справжньою його сутністю. Він нагарбав мільйони, а в щоденному побуті ходить у подертому кожусі, латаному халаті; їдучи в банк, бере з собою шматок хліба і сала, щоб не витрачати гроші на обід.

Хазяїн вважає себе доброю і чесною людиною, тисячі людей прирікає на голод. Нові прибутки йому дорожчі за щастя рідної дочки. Смішно чути з уст цього шахрая і негідника в кінці п'єси цілу тираду про несправедливість між людьми, про те, що його, «невинного і чесного» хазяїна, тягне в тюрму з собою злодій і пройдисвіт Михайлов. Саркастичний сміх викликає неминуча смерть зажерливого глитая — пузир дувся, дувся та й лопнув, ставши жертвою своєї ненаситної жадоби до наживи.

Пузир — це збірний тип українського капіталіста-землевласника, в якому майстерно втілено і висміяно найхарактерніші риси великих хижаків-експлуататорів.

Чи можна назвати його «новим українцем» свого часу? Мабуть, так. Період первісного накопичення капіталу, задокументований у комедії І. Карпенка- Карого, був перерваний встановленням комуністичного режиму. Зараз комунізм впав, ми знову, майже через сто років, опинилися в умовах «дикого капіталізму». Пузирі кінця XX — початку XXI століття багато в чому схожі на свого «прапрадіда». Щоправда, вони не носять старих кожухів і латаних халатів, не мають звички заощаджувати на собі. Але Котляревський їм«без надобності», як і Пузирю.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар