Символічний образ Прометея в однойменній поемі А. Малишка (2)

Поема «Прометей» була створена Андрієм Малишком під впливом тяжких вражень від Великої Вітчизняної війни, події якої і відображені в поемі.
Головний герой поеми — молодий боєць-розвід-ник. Малишко зосереджує свою увагу на душевних якостях цього солдата. Із поеми дізнаємося, що це хоробрий солдат, гуманна й чесна людина, ніжний син та вірний товариш. Понад усе він хоче жити, доглядати рідну домівку на Смоленщині, пізнати справжнє кохання. Отримавши тяжке поранення, він був урятований українським хлопчиком, який виходив його разом із матір'ю:
Отож у темінь зореву
На в'ялу, скошену траву
Його поклали у стодолі,
Забинтували груди кволі.

Та не судилося цьому хороброму воїнові прожити довге і щасливе життя. Незабаром його знайшли вороги і повели на допит. Щоб не завдавати прикростей селянам, які хотіли приховати від ворогів правду про солдата, він зізнається в тому, що він розвідник:
Нащо їм холод ржавих ґрат?
Нащо їм сліз гіркі потоки?
І він вперед ступив два кроки:
— Стріляй! Розвідник я. Солдат.
І, звичайно, він був присуджений до страти, до страшної смерті. Його прив'язали до старого дуба й спалили заживо:

Огонь сяга тобі до віч,
Палає дуб в мільйони свіч,
І сушить груди мука люта.
Ти руки звів — і трісли пута,
Реміння спалене із пліч.
Та недарма віддав солдат своє життя. Без відчаю, без тіні розпачу йде він на страту, бо вірить, що справа, за яку він помирає, все одно переможе. І у хвилину своєї страти він ніби передає пломінь і силу своєї впевненості у перемогу іншим:

— Дивіться, люди, по мені
Устануть інші в пломені,
Ставайте й ви в трудні походи.
Не вип'ють прокляті заброди
Живущу кров мою. О ні!
Образ солдата має філософську смислову наповненість. Недарма автор порівнює його з легендарним героєм Прометеем, який здобув людям вогонь і за це був приречений богами на одвічні муки. Жертва Прометея, як і жертва солдата, недаремні. Образ солдата-Прометея — усі ті безіменні солдати, які власним життям здобували волю й щасливе майбутнє своїм нащадкам, тобто нам.
В образі солдата-Прометея, який є символічним, автор висловив загальну ідею, а саме, що смерть мільйонів солдат не була марною, пломінь їхнього спільного подвигу залишиться безсмертним у пам'яті століть, бо вони віддали своє життя заради інших. Про це поет каже нам, зображуючи на попелищі хлопчика-селянина, який колись урятував воїна, а тепер сам був ним порятований:

Жаркі вуглини підібрав
Для інших, радісних заграв.
Бо вже й йому сурмили ранки.
І серця стлілого останки
Зібрав, на груди приховав.
Живіть мене теплом сво'ім,
Я понесу вас в кожен дім.
Щоб знов життя людське розквітло,
Чи ж ваше горде, яре світло
Не вмре, як одинокий грім?

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар