«Слово, моя ті єдина зброя…» за творчістю Лесі Українки

(1)

Леся Українка — мужній борець за кращу долю України. І це не пусті слова, вони доведені справою. Її ім'я недаремно ставлять поряд з ім'ям Великого Кобзаря. Ця жінка все своє життя присвятила народу.

Як відомо, Леся Українка дворянського походження, але це не перешкоджає зближенню її з народом. Вона ніколи не тільки не цуралася селян, а навпаки — відчувала єдність з ними. Проблеми українського народу глибоко хвилювали поетесу, завжди відгукувались у її гарячому серці.
Здається надзвичайним, що жінка зі слабким фізичним здоров'ям наділена такою незламною волею. Соціальне становище допомогло Лесі стати освіченою, інтелігентною людиною. Вона на собі відчувала ту величезну різницю, глибоку прірву, що відділяє трудящий люд від освічених інтелігентів. Але духовна близькість з простим народом, глибокі національні почуття допомогли Лесі Українці наблизитись до людей. У цей час письменниця відчуває глибокий біль за стан освіти в Україні.
Навіть тяжка невиліковна хвороба не загасила палкого вогню в серці письменниці. Вона вирішує боротися могутнім засобом поетичного слова:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Леся Українка наголошує на своєму намірі боротися до кінця, незважаючи на перешкоди, і одразу підкреслює, що слово її не загине разом з нею, воно почне жити своїм життям, незалежним від життя автора. Так і сталося. Авторка пророкує подальшу долю свого незламного, могутнього слова:
Як умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень.

Поетеса мріє про ідеальну «країну мрій», де «чола підводять похилі» і де не сльозами, а веселим співом ридають нещасні. Таке світосприйняття є специфічним творчим засобом авторки.
У багатьох своїх творах вона закликає митця служити рідному народу, ніколи не зраджуючи. Вона гостро засуджує тих, хто забуває про жахливі рани народні, а добровільно одягає на руки «золоті кайдани».
Ціль життя і творчості палкої письменниці — у служінні скривдженому народу, у боротьбі за його безумовно щасливе майбутнє. Авторці важко зрозуміти, як такий духовно величний, працьовитий, талановитий народ з такою безмежною терплячістю і самоприниженням примирюється зі своїми путами. Вона палко бажає змін, намагається зробити свій народ щасливішим, допомогти йому піднятися з колін та відчути себе повноцінною нацією:
Вставай, хто живий,
в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли, —
Досвітній вогонь запали,
Коли ще зоря не заграла.

Творчість Лесі Українки — то дійсна окраса українського письменства, чи не найкраща його сторінка. Художнє слово авторки не піддається віковому руйнуванню, воно живе, воно і зараз актуальне, і так буде завжди:
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!

(2)

Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
Леся Українка
По-справжньому народна талановита письменниця Леся Українка ввійшла в українську літературу як палкий та ніжний співець мужності та боротьби. Її художній талант поєднав гаряче серце громадянина і світлий розум філософа з жіночою ніжністю та грацією. Неабиякий лірик, драматург, прозаїк, літературний критик і публіцист, перекладач і фольклорист, вона в усіх своїх іпостасях завжди залишалась активним та непримиримим борцем за щасливе майбутнє свого народу. І боролася вона тією зброєю, якою володіла бездоганно — влучним поетичним словом.
Саме як поетеса Леся Українка здобула найбільшу популярність у свого народу. Адже головною її силою стала лірика й змалювання сцен, ситуацій, які випливають з ліричного настрою. Вона могла простими словами викликати глибоке враження, дістатися найпо-таємніших глибин людської душі. Ліричні поезії — це сторінки сумнівів і поривань письменниці, її горя й радості, розчарувань і прагнень. І постійного пошуку — пошуку «правого шляху», «голосу потужного»:
Де тії струни, де голос потужний,
Де теє слово крилате,
Щоб заспівали про се лихоліття,
Щастям і горем багате?
Поетеса закликає людей « змагатися за нове життя », бо вірила всім серцем, що це життя буде світлим, щасливим, осяяним трьома яскравими зорями — «братерством, рівністю, волею гожею».
Дуже часто у творах поетеси можна зустріти роздуми про значення поетичного слова, про тернистий тй важкий шлях митця. І у цих роздумах вона все частіше звертається до героїчних образів, які стверджують могутність духу, незламність волі. У великих історичних і міфологічних постатях Спартака, Жанни д'Арк, біблійних пророків, Прометея Леся Українка шукає аналогії для сучасності, взірець для себе та інших представників мистецтва. Письменниця уславлює сміливих борців за правду, які, подібно Прометею, «блискучу іскру з неба здобувають». Мабуть, у жодного іншого українського письменника не знайдемо такого пристрасного звернення до свого поетичного слова, як у Лесі Українки. Головним її прагненням було зробити своє слово тою «блискучою іскрою», яка запалить вогонь у серцях людей і поведе їх за собою на велику святу боротьбу.

Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому? —
з жалем вигукує поетеса у вірші «Співець». Та вона помилялася. Її слово по-справжньому «огнисте» й «палке». «Мов іскри з багаття», летять «голосні пісні» її творів; блискавицею «світять у тьмі» національного й соціального гніту її вірші. «Зорею рожевою» освітиться темний край — і творам Лесі Українки в цьому належатиме визначна роль. Бо її слово — « меч двосічний », «зброя іскриста», яка повинна бути твердою, як криця. «Слово, моя ти єдиная зброє...», «Слово, чому ти не твердая криця...» — так зверталась вона до свого поетичного слова, промовляючи:
Палкими блискавицями, мечами
Хотіла б я вас виховать, слова!
Щоб ви луну гірську будили, а не стогін,
Щоб краяли, та не труїли серця,
Щоб піснею були, а не квилінням.
Вражайте, ріжте, навіть убивайте.
Не будьте тільки дощиком осіннім.
Палайте чи паліть, та не в'яліть!

Цими рядками поетеса ніби підвела своєрідний підсумок роздумам над змістом та завданням свого слова. І це завдання вона виконувала протягом усього творчого життя. Більше того, вона передала свою зброю, свій меч двосічний — поетичне слово повсталому народному війську. Письменниця прагнула того,' щоб «в час, коли воля під прапор збира» її вірші та пісні лунали скрізь:
Так, щоб червона ясна корогва
з піснею в купі творила дива.
У своїх творах Леся Українка все більше розпалювала Шевченкову «іскру огню великого» — невмирущий революційний дух. І вона надихнула цим вогненним пафосом усю українську літературу нової доби. Але письменниця сприймала свою літературну працю як невід'ємну частину практичної політичної діяльності, тому вона активно виступала агітатором і бійцем, бо не може «скинутись політики». «Тоді, — казала поетеса — треба скинутись мені моєї поезії, моїх най-кращихуслів, бо вимовляти і ставити їх на папері, скинувшись того діла, на яке вони кличуть інших, мені буде сором... — я тоді муситиму зложити мою « єдиную зброю», слово, стати глухонімою... — у мене рука не здійметься на таке самовбивство».

Творчість видатної української письменниці належить до тої прогресивної спадщини, яка для кожного покоління є духовним скарбом, яка живе у віках, даруючи людям мудрість, мужність і красу. Один із секретів невмирущості її творів, їхнього сильного впливу на читача — це відтворення правдивих картин життя, «духу епохи» в поєднанні з прагненням до боротьби, закликом до неї, ствердження життя як постійного неспинного діяння.

(3)

Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
Леся Українка
Вогонь пісень Лесі Українки палає вже понад століття. Це невгасимий вогонь таланту — таланту справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її нащадкам.
Геній Лесі Українки розкрився перед світом насамперед у високохудожньому звучанні національної ідеї, гарячій любові до рідного краю, яка полягала в захисті прав народу, у мріях про його соціальне й національне визволення. Думки про народ, про його пригнічене становище породили у творчості Лесі Українки роздуми про роль художнього слова і суспільне призначення поета. Проблема ролі поета в суспільстві — це вічна тема в мистецтві, вона хвилювала митців усіх народів і всіх часів.

Обставини життя геніальної доньки українського народу склалися так, що її поетичне слово було єдиною, але могутньою зброєю в боротьбі проти гнобителів рідного народу. Поетеса не могла спокійно спостерігати, як страждають українські люди, «що ходять у ярмі», своєю творчістю вона прагнула збудити в них бунтівний дух, підняти на боротьбу. Так, у «Північних думах» письменниця в словах музи втілює свої роздуми про призначення, завдання поета:
Ти блискавицею мусиш світити у тьмі.
Поки зорею рожевою край твій освітлиться темний,
Треба шукати дороги тим людям, що ходять в ярмі.

Слова «поет», «співець» сприймалися Лесею Українкою як синоніми до слова «борець». Тому в багатьох своїх творах поетеса оспівувала, возвеличувала народних, співців, поетів, що брали безпосередню участь в озброєній боротьбі з ворогами, ішли на самопожертву в ім'я народу:
Он пісня з високого муру лунає.
По мурах одважний співець походжає.
Поет не боїться від ворога смерті,
Бо вільная пісня не може умерти.
Леся Українка вважала своїм обов'язком служити рідній землі, що наділила її талантом поета, тому все життя вона «виховувала» і гартувала своє поетичне слово, адже вірила, що «щира, гарячамова» зможе розбудити народ. Іноді під час роздумів про суспільне призначення поезії, про роль^судожнього слова в боротьбі, поетесі на мить здавалось, що її слово не зовсім потужне. Але такі сумніви швидко змінювалися надією: «може, в руках невідомих братів» її слово стане «кращим мечем на катів», а потім і вірою, що її поетичне слово стане могутньою зброєю в боротьбі:
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою.

Мрії Лесі Українки здійснилися: її «огнисте слово», її поезії відіграли чималу роль у становленні державності її землі, у виборюванні незалежності її народом. Її мрії стали дійсністю, її слова й сьогодні живуть в пам'яті народній, її ім'я, як сказав Володимир Сосю-ра, безсмертне:
Твоє слово разюче, як зброя,
Що боронить свій край і свій дім.
І схиляю в шанобі чоло я
Перед світлим безсмертям твоїм.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар