Січові стрільці — борці за Україну (за віршем «Набік життя, журбо дрібна…»)

«Відлітають сірим шнуром журавлі у вирій» — ця пісня знана всюди. Її рядки багато років мандрують далекою Аргентиною, Австралією, Канадою, Німеччиною. Лише ім'я автора пісні було довгий час невідомим. Багато хто вважав, що слова й музика цього твору — народні.

Зовсім не дивно, що ім'я Богдана Лепкого навмисне приховувалося. Золоті слова його меланхолічних сумних поезій не мали ніякого відношення до соцреалізму, який панував у тодішній літературі. У своїх віршах Богдан Лепкий змальовував правдиві картини життя. Відтворював автор і найтрагічніші сторінки нашої історії, спонукаючи читача замислитися над питанням: хто такі українці? звідки вони? Саме тому ідеологи від літератури раз і назавжди заборонили друкувати твори Лепкого. Поет отримав ярлика буржуазного націоналіста, поета песимізму й зневіри, навіть фашиста.

На початку XX століття вірші Богдана Лепкого про січових стрільців були дуже важливими як для Галичини, так і для всієї України. У цих поезіях розповідаться про боротьбу за визволення Батьківщини, про українську державність, а головне — про славетних синів України, які билися зі зброєю в руках. Свого часу саме січове стрілецтво було найпершою школою нормування національної самостійності. А його існування — ще одним доказом віковічного прагнення українців до незалежності. У 1916 році Богдан Лепкий видав збірку віршів, яка присвячена загиблим.

Це могутній реквієм тим, хто віддав життя за волю країни. Саме в цей період написана поезія «Набік життя, журбо дрібна...».

Ліричний герой цього вірша — віддана національній ідеї, цілеспрямована, безстрашна людина. Її серце сповнене непоборним прагненням прокласти дорогу до нового, кращого життя. Нове життя України - ясний день, наповнений "побідним дзвоном". Сучасність, яку перемагають герої — це темний бір горя. Він майже зогнив, але все одно залишається небезпечним:

Гримить топір, валиться бір,

Тріщать гнилі колоди.

То там, то тут на шлях падуть

Останні перешкоди.

Бір чинить опір, насилаючи на борців грім і бурю, стогнучи, мов дикий звір. Але героям не можна зупинятися. Останні перешкоди мають бути подолані. Треба лише відкинути геть марні тривоги й дрібну журбу життя:

Ти, громе, бий! Ти, буре, вій!

Не знаю я тривоги.

Крізь горя бір у щастя двір

Прорубую дорогу.

Вірш «Набік життя, журбо дрібна...» є справжнім гімном, присвяченим січовим стрільцям — борцям за визволення України. Богдан Лепкий наголошує, що лише через боротьбу можна ввійти в нове щасливе життя. Усі, кому не байдужа доля рідної землі, повинні стати до лав борців, щоб разом виборювати світле майбуття рідної Батьківщини.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар