Історична правда і художній вимисел у новелі «Камінний хрест»

Василь Стефаник по праву вважається найвидатнішим українським новелістом. У своїх творах він правдиво та досконало змалював трагічне життя селянства Західної України. Вона в той час перебувала під владою Австро-Угорщини. Тоді смертність населення на заході України була чи не найбільшою в усій Європі. Тому, шукаючи порятунку від видимої загибелі, люди кинулися емігрувати — до Америки, до Азії, до Бразилії, до Канади. «Еміграційна гарячка» спалахнула на початку 90-х років XIX століття і далі зростала. З'явилися спеціальні агенти, які, не знаючи меж у вихвалянні «американського раю», вербували дешеву робочу силу. На болісну тему еміграції з'явилися десятки творів у І. Франка, В. Короленка, О.Кобилянської, С. Васильченка. Серед них не загубилося, а постійно привертає до себе увагу майстерне Стефаникове оповідання «Камінний хрест». Написанню цього твору передувало багаторічне спостереження й уважне вивчення автором причин еміграції. Прототипом головного героя твору Івана Дідуха був рахівський селянин Стефан Дідух, який справді виїхав до Канади, залишивши на горбі камінний хрест.

У новелі В. Стефаника Іван Дідух все життя вирощував хліб на піщаному горбі, який дістався йому у спадок, і з того ледве животів. Проклятий горб, политий потом, забирав силу, зробив хлібороба напівкалікою. Тому одержав Іван прізвисько — Переламаний. Поруч з головним героєм автор змальовує коня, який ніби доповнює свого господаря: обидва виступають уособленням важкої праці, тягар якої порівнюється з кам'яним хрестом. Але попри все Іван ладен до самої смерті зі всіх сил трудитися, аби тільки мати кавалок чорного хліба. Він говорить: «Не раз, як днина кінчалася, я впаду на ниву та й ревно молюся до бога: господи, не покинь ніколи чорним кавалком хліба, а я буду все працювати, хіба би не міг ні руков, ні ногов кинути...» І все ж діти змушують батька продати своє вбоге господарство і виїхати до Канади. Він запросив сусідів, щоб попрощатися з ними. Основна частина твору присвячена показу переживань людини, яка ще вчора була ґаздою, мала якесь господарство — і раптом його позбулася. Попереду далека і важка мандрівка. Іван намагається заговорити до сусідів, але «каменів, бо слова не годен був заговорити». Письменник порівнює Дідуха з тим каменем, якому колись у воді було хоч і важко, та звично. Крім слів, гнітючий душевний настрій Дідуха знаходить вияв також у його вигляді та жестах. Він «тупо глядів перед себе», «одна сльоза котилася по лиці, як перла на скелі», він «заскреготав зубами, як жорнами... бився в груди».

Рішення про виїзд за океан Іван прийняв не зразу, а після тривалих суперечок та роздумів: «Два роки нічого в хаті не говорилося, лиш Канада та Канада...». Іван мусив скоритися дітям. Його страждання посилюються ще й тим, що він і дружина вже старі люди, що їх, можливо, ще в дорозі чекає загибель. І Дідух при сусідах прощається з жінкою, як перед смертю, просить сусідів пом'янути. А на горбі, на якому залишив усю свою силу, він поставив камінний хрест із своїм та жінчиним іменами. І цей камінний хрест, який поставив емігрант собі ще за життя, якось зближує між собою поняття еміграції і смерті.

Зіставленням Канади з могилою В. Стефаник підкреслював, що переселення за кордон не може бути для селян виходом з тяжкого становища. Тому письменник засуджував еміграцію. У своєму творі він зміг майстерно поєднати історичну правду та художній вимисел, що зробило оповідання «Камінний хрест» і до сьогодні найбільш популярним як серед щирих українців, так і серед емігрантів.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар