Істотне Маланюк Євген

Діла ростуть у невмолимі черги.

Громадиться цеглинами життя.

Як рух, як пруг, як вічний вир енергій,

Триває й визначається буття.

У наступній строфі автор за допомогою метафори створив неповторний образ будівлі. Водночас він утверджує думку про первісність Слова і Любові, які передують будь-якій справі:

Співа блакить крізь готику риштовань,

Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов.

І все ж таки: в началі було — Слово!

І все ж таки: начальний дух — Любов!

Поет проводить специфічну паралель між мотором і серцем людини:І в серці, і в колекторах моторів

Пульсує і іскрить одне і те ж —

Від хаосу до космосу просторів,

Від атома до голубих безмеж.

Людина за повсякденними справами не завжди помічає найголовніше, істотне — любов і добро — у своєму житті, ганяється за другорядним, несуттєвим. Є. Маланюк закликає до перегляду життєвих цінностей.

Доля в поезії «Стилет чи стилос» змальовується автором в образі трагічних терезів, що свідчить про гіркий життєвий досвід ліричного героя вірша:

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко

Вагаються трагічні терези.

Не кинувши у глиб надійний якор,

Пливу й пливу повз береги краси.

Там дивний ліс зітхає ароматом і весь дзвенить від гімнів п'яних птахів.

Там зачарують гіпнотичні кобри

Під пестощі золототілих дів...

А тут — жаха набряклий вітром обрій:

Привабить, зрадить і віддасть воді.

Та тільки тут веселий галас бою —

Розгоном бур і божевіллям хвиль

Безмежжя! Зачарований тобою,

Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль!

Ліричний герой поезії вагається, чому надати перевагу — боротьбі чи поезії. Вибір цей інколи буває трагічним. Найчастіше в житті людини, як і в природі, відбувається протиборство (там «пестощі» — тут «жаха набряклий вітром обрій»). Герой готовий поринути у вир бурхливого життя.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар