Діла ростуть у невмолимі черги.
Громадиться цеглинами життя.
Як рух, як пруг, як вічний вир енергій,
Триває й визначається буття.
У наступній строфі автор за допомогою метафори створив неповторний образ будівлі. Водночас він утверджує думку про первісність Слова і Любові, які передують будь-якій справі:
Співа блакить крізь готику риштовань,
Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов.
І все ж таки: в началі було — Слово!
І все ж таки: начальний дух — Любов!
Поет проводить специфічну паралель між мотором і серцем людини:І в серці, і в колекторах моторів
Пульсує і іскрить одне і те ж —
Від хаосу до космосу просторів,
Від атома до голубих безмеж.
Людина за повсякденними справами не завжди помічає найголовніше, істотне — любов і добро — у своєму житті, ганяється за другорядним, несуттєвим. Є. Маланюк закликає до перегляду життєвих цінностей.
Доля в поезії «Стилет чи стилос» змальовується автором в образі трагічних терезів, що свідчить про гіркий життєвий досвід ліричного героя вірша:
Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси.
Там дивний ліс зітхає ароматом і весь дзвенить від гімнів п'яних птахів.
Там зачарують гіпнотичні кобри
Під пестощі золототілих дів...
А тут — жаха набряклий вітром обрій:
Привабить, зрадить і віддасть воді.
Та тільки тут веселий галас бою —
Розгоном бур і божевіллям хвиль
Безмежжя! Зачарований тобою,
Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль!
Ліричний герой поезії вагається, чому надати перевагу — боротьбі чи поезії. Вибір цей інколи буває трагічним. Найчастіше в житті людини, як і в природі, відбувається протиборство (там «пестощі» — тут «жаха набряклий вітром обрій»). Герой готовий поринути у вир бурхливого життя.
