«Страна березового ситца» у ліриці С. О. Єсеніна

Сергій Єсенін — співець Русі, і в його віршах, по-російському щирих і відвертих, ми відчуваємо биття неспокійного і ніжного серця. В тих віршах «російський дух», у них «Руссю пахне». Він немовби створений спеціально для поезії. Розгонисті, дивовижно мелодійні вірші поета сповнені сердечної щирості, пристрасної любові до безмежних просторів рідних полів.

Вже перші вірші Єсеніна відбивають світ багатобарвний і радісний. Усе в ньому живе і дихає, розвивається. Поет помічає росу на кропиві, чує пісню солов’я і за рікою — стукалку сонного сторожа. Єсенінська зима співає й агукає над хащею волохатого лісу, «метелица ковром шелковым стелется», і голодним горобчикам під вихори сніжні сниться весна.

Єсенінська зірниця не просто світить у темній ночі, сніп її променів розсипається в ніжних струменях хмар. А місячний промінь поет уподібнює срібному перу, зоря в нього асоціюється з маковим цвітом, у сонній тиші зимового лісу виразно палають сніжинки в золотому вогні місяця, роса перетворюється на сині пластівці на зелених кущах лугів. Зів’янення природи Єсенін уподібнює пожежі, осінь — підпалювачу, звідси образ: «горек запах черной гари, осень рощи подожгла». Здавалося б, протиприродний для осені запах лісу знаходить виправдання, якщо уявити голі дерева, «сожженные пожаром осени».

У Єсеніна колір і звук з’єднуються в одному образі: «звонкий мрамор белых лестниц», «стозвонные зеленя». Дивовижне уміння поета знаходити нові відтінки для вжитку. Якщо білий колір черемхи Єсенін порівняв із снігом («сыплет черемуха снегом»), то далі випливає такий образ: «Как метель, черемуха машет рукавом». Берізка привертає увагу поета своєю стрункістю, білизною стовбура, рясним оздобленням крони. Її неяскраве, але витончене убрання викликає у свідомості поета ряд несподіваних асоціацій. Гілки берізки перетворюються то в «шелковые косы», то в «зеленые сережки», а колір її стовбура — то в «березовое молоко», що ллється по рівнинах рідної землі, то в «березовый ситец». При подиху літнього вітру гілки беріз колишуться і «как сережки звенят». Поет дуже вдало помічає схожість стрункої берізки з дівчиною, а дзвін сережок і кіс, які її прикрашають, — із гілками дерева.

Росія уявляється поету як безкраї простори рідних полів, лук, лісів, рік, озер, наповнених своїми багатоголосими звуками, забарвлених у свої сезонні і добові кольори, зі своїми запахами і всім, що складає чуттєвий світ, який знаходиться в постійному русі, із завиванням і свистом заметілі, то яскраво-зелений, то багряний і рудий, часом закований у крижаний панцир, то похмурий.

Декількох рядків поету достатньо для створення завершеної і яскравої картини:

По лугу со скрипом

Тянется обоз —

Суховатой липой

Тянет от колес.

Усього лише декілька слів, але сказано так багато, відбите і місце дії, і його образ у звуках і запахах. Звичайно, творчість Єсеніна дуже суперечлива і неоднорідна, часом смутна і безвихідна, часом життєрадісна, бадьора і усміхнена. Але мені здається, що саме в ліриці відтворене все, що складає душу єсенінської творчості.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар