Світ української міфології в повсті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Відвідавши колись Карпати, Михайло Коцюбинський на все життя закохався в їх величну красу, на все життя залишився зачарований самобутніми звичаями і віруваннями гірських жителів. Його враження були настільки сильними, що він почав вивчати життя гуцулів, їхній побут, звичаї, вірування, фольклор. Він мріяв написати твір про цей самобутній край. І його мрії вилилися в чудову повість «Тіні забутих предків».
Вивчаючи гуцульський край, М. Коцюбинський написав: «Гуцули — оригінальніший народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язич,-ник-гуцул все своє життя, до смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води». Цією фразою великий письменник, напевне, хотів підкреслити особливе світосприйняття гуцулів, які вірять, що природа — це жива істота, що поруч з ними живуть різноманітні надприродні сили, які так чи інакше впливають на життя людей, і-тому з ними краще бути в добрих стосунках.

У своїй повісті М. Коцюбинський поєднав два світи — реальний і міфічний, тобто світ, у який вірять мешканці Карпат. І зробив це настільки вдало, що читач проймається віруваннями героїв, і вже сам не може провести межу між дійсним і уявним. Міфічний світ читач пізнає через світосприйняття, через уяву двох головних героїв повісті — Івана та Марічки. Вони мали світ за «казку, повну чудес, таємничу, цікаву і страшну». У їхній уяві сили природи, утілені у міфічних істотах, мають вплив і владу над людиною. Івана супроводжують ці істоти протягом усього життя. Він нібито має якісь зв'язки з силами природи. Навіть його мати вважала, що «хитра бісниця встигла обміняти її дитину на своє бісеня», бо вже в дитинстві хлопця вабили міфічні істоти. Саме через уяву Іванка в дитячі та юнацькі роки Коцюбинський розкриває міфологічне світовідчуття гуцулів: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржин-ку,.. що там блукає веселий чугайстер, який зараз просить стрічного в танець і роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири...». На все життя засвоїв Іван, що «всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загородки та чигають на християнина або на маржи-ну, щоб зробити їм шкоду», Тому Іван, як і всі гуцули, щоб уникнути проблем у господарстві, -повинен був «багато знати, підкурювати, ворожити, збирати помічне зілля і замовляти*,

" Гуцули вірять, що поруч з ними живуть лісовики, нявки, чугайстри, щезники, русалки. І напевне знають, що деякі їхні сусіди володіють надприродною силою. Так, на переконання Івана І Палагни, їхня сусідка Хима була відьмою, вона могла перекидатись на білого собаку, повзти вужем та котитись «горбами прозорим клубком». Вражає і образ Юри-мольфара, який володів небесними і земними силами: «Од його слова гинула зразу худоба, сохла й чорніла, як дим, людина...»

Михайло Коцюбинський дав своїй повісті досить своєрідну назву «Тіні забутих предків». Можливо, усі ті міфічні істоти, про які він розповідає, і є цими «тінями», адже саме на Гуцульщині чи не найдовше зберігалися давні звичаї, вірування, міфологічне світосприймання і світовідчуття, існувала нерозривна єдність людини і природи, коли для решти українців вони стали «тінями минулого».

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар