Чарівна самобутність української мови за віршем «Мова»

Складно назвати поета, який би не оспівував красу рідної української мови. І це дійсно так, адже вона відрізняється від інших мов світу своєю надзвичайною мелодійністю, навіть пісенністю. Саме на це звертає увагу український поет Олександр Миколайович Підсуха в своїй поезії «Мова».
У цьому вірші автор підмітив одну з особливостей нашої рідної мови — її насиченість синонімічними словами, які дають можливість виразити найменші-колоритні переливи:
І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль»
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

Роль української мови в житті нашого народу величезна. Вона допомагала людям у складний час, підтримувала їх революційні спрямування:
Помагало слово нам у боротьбі.
Кликало на битву проти супостата,
То звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Рідна мова дає можливість людям об'єднатись, відчути себе однією великою родиною, однією сім'єю. Мова, як наголошує поет, не стоїть на одному місці, вона постійно змінюється й удосконалюється, отриму, ючи «новітнюкрасу».

Олександр Підсуха звертається до мови, як до живої істоти, здатної по-людськи відчувати. Він дякує їй за все й благає не зупинятись на досягнутому, а продовжувати розвиватись далі:
Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам вістку донеси.
У поезії «Мова» Олександр Миколайович Підсуха підкреслює надзвичайну красу й чарівність української мови. Нам, українцям, слід пишатися нашою мовою, адже вона дійсно прекрасна.

(2)
Багата і чарівна українська мова. Її красу вміло зміг передати видатний український поет Олександр Підсуха у своєму вірші «Мова». Сам автор з дитинства мав хист до вивчення мов. Свої студентські роки він присвятив штудіюванню іноземних мов у Київському лінгвістичному інституті, Харківському педагогічному інституті іноземних мов. Але увесь цей час він шліфує свої знання української, усе далі занурюючись у її безкраї глибини. Тому у своєму вірші він оспівує рідну українську мову, її багатогранність і різноманітність.

Спочатку автор дивується багатству нашої мови. Адже в ній є синоніми, якими можна зобразити не тільки певний предмет, а й передати ставлення до нього. Наприклад, поет вибудовує цікавий ряд синонімів до слова «ліс». Так, справді, в українській мові існує багато слів, які б могли передати значення цього слова. Але вони в той же час такі різні, ховають у собі емоційне значення і ставлення мовця: «пуща», «гай», «діброва», «перелісок», «чорноліс», «байрак». Протягом багатьох століть формувалась наша мова. Багато поколінь поповнювали її багатства, нанизували свої перлини на її намисто. Тому в різних сторонах нашої Батьківщини зароджувалися нові слова, нові синоніми. Так, по всіх кутках нашої України можна почути різні назви слова «хурделиця»: «віхола», «завія», «завірюха», «хуртовина», «хуга», «заметіль».

Але мова мала й інше призначення. У найскрутніші хвилина вона допомагала своєму народу, надихала його на боротьбу і працю:
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі.
Кликало на битву проти супостата,
То звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

У мові розкривається історія нашого народу, доноситься правда з далекого минулого, розкриваються найдавніші таємниці. Тому автор сподівається, що й про нас мова донесе нащадкам цікаві історії, збереже пам'ять про наше життя і творчість:
Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам вістку донеси.

(3)

Олександр ПідСуха був справжнім патріотом своєї країни, своєї рідної мови, про що свідчить поезія «Мова». Вірш його нагадує гімн українській мові, її мелодійності, красі, а також багатству граматичних та лексичних форм:
Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще байрак.

З якою гордістю, з яким радісним натхненням поет простежує розмаїття назв одного й того ж явища природи:
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Але замилування поета сягає ширше, ніж просто мовою, її звучанням. Він оспівує українську мову як натхнення народу на боротьбу з гнобителями, на працю в ім'я народного блага. Через мову народ виражав свої цілі й бажання, які бачив з особливою якістю:

Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі.
Кликало на битву проти супостата,
То звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Закінчується поезія оптимістично. Поет переконаний, що українська мова і надалі буде розвиватися й вдосконалюватися. Автор нагадує про велику історію, яку має Україна, отже, вона мусить бути найкращою, найрозвиненішою:
Нас далеко чути, нас далеко видно. Дмуть вітри історії в наші паруси. Розвивайся й далі, мово наша рідна, І про нас нащадкам вістку донеси.
Ставлення до рідної мови Олександра Підсухи повинно бути прикладом для кожнбго українця.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар