Чайка на крижині Костенко Ліна

В цьому році зима не вдягала білої свити.

Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.

Пошукала, поплакала... Що ж робити? —

Бідувала в старій із торішніх зів'ялих трав.

Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.

Сперечалася з морем, несла сум'яття вітрів.

Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,

Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.

 

Лід розкришився. На останній крижині самотня чайка пливе.

 

— Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?

— Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.

— А крижина тонка. А крижина майже прозора...

— Ну, а що, як її підмиє вода весняна?

 

Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?

Затріщить і відломиться... Піде вода кругами...

— Дивна людино! Я ж маю крила,

— Нащо крилатим ґрунт під ногами?

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар