«Червоне — то любов, а чорне — то журба…»

Любов — це найглибше почуття людини. Вона народжується разом з людиною і помирає разом з нею. Любов буває різною: любов до жінки, до матері, до Батьківщини, до дитини. Але в будь-якому випадку вона робить людину духовно багатою, наче дарує їй крила.

Про це велике почуття писали майже всі письменники і поети. Дмитро Павличко також створив багато ліричних картин кохання. Як творець талановитих віршів, поем та пісень, він приніс у велику літературу долю свого краю, частку свого серця. Читачі схвильовано оцінили книжки Дмитра Павличка, які знаменували собою наступне визначне досягнення новітньої поезії, творчий злет українського мистецтва слова. Слово Д. Павличка, виразне й самобутнє, відшліфоване до блиску і точне, виповнене чуттям любові й ненависті, багате на барви і голоси життя, лине по- молодому дзвінко, щиро. Поезія Павличка така мелодійна, що вже давно привернула увагу композиторів. Щирості вислову поет досягає народно-пісенними засобами, пестливими словами, ліричною схвильованістю.

Справді народною стала пісня «Два кольори». Краса і нев’януча свіжість її полягають передусім у глибинній поетичності тексту. Вільно оперуючи словом, поет досягає стислості вислову.

Усього доводиться зазнати людині на своєму віку, однак головним, визначальним повинні бути любов до батьків, здатність лишитися самим собою і тоді, коли вже «війнула в очі сивина». Дорогим і святим для героя пісні зостався «згорточок старого полотна і вишите... життя на ньому» — як добра згадка про матір, як заповіт вірності рідній землі.

Світова література знає немало інтимної поезії найвищої проби. Павличку вдалося сказати оригінальне слово про животворні емоції кохання.

Живу, як той гірський потік,

На спокій — ні хвилини, —

вустами ліричного героя розкриває свою неспокійну душу поет, у серці якого «невигасна й воскресна» чистота кохання.

Поет широкого тематичного діапазону, Павличко створив багато ліричних віршів. Уже в перших його збірках опубліковано поезії, де розкрита ніжна душа закоханого юнака, морально-етична краса образу ліричного героя, взаємини його з коханою. Так, у поезії «Коли ми йшли удвох з тобою» художньо втілена вічна проблема кохання та ставлення до природи:

Але мені тоді здалося,

Що то не золоте колосся,

Що то любов мою безмежну

Стоптали так необережно.

У циклі «Пахощі хвої» також зібрані вірші про кохання і вірність у коханні, яке створює нову людину, робить її благороднішою, чистішою, глибоко проникає в її духовний світ.

Любовна лірика поета сповнена переживань суперечливих і драматичних. Так, ще в ранній його творчості глибоко інтимні почуття ліричного героя постійно зорієнтовані на його моральний ідеал. Дуже часто він змушений переживати гірке розчарування, усвідомлюючи, що виплеканий у його уяві образ коханої суперечить реальному; нерідко з’являється мотив зрадженого кохання. Збірка «Таємниця твого обличчя» захоплює відкритою щирістю переживання, розкутістю почуттів. Вона сповнена настроїв, інтонацій, які важко, а часом і просто неможливо передати прозою. У багатьох поезіях Д. Павличка звучать сповідальні мотиви, засвідчуючи майстерність поета у відтворенні драматизму розвитку глибоко внутрішнього інтимного почуття.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар