Чорна райдуга
Спалив я з вами літечка миттєві,
Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?
Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?
Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них,
Ви ж будете ще жити — пектись в моєму слові,
Бо ви — брехня! Ви — маскарад любові!
Ви чорна райдуга небесних літ моїх...
...У чорної райдуги біле тіло
І чорні очі, як сто криниць.
У чорної райдуги небо згоріло,
І райдуга впала на землю ниць.
У чорної райдуги в пальцях вітер
І кров голуба — в крові небо сія.
І телефон біля ліжка, і квіти.
Квіти мої, і за квітами — я. Іноді закохані наділяють предмет своєї любові певними демонічними властивостями, як правило, тоді, коли не можуть позбутися пристрасті, потрапляють в емоційну залежність від неї. Так, М. Вінграновський уявляє свою кохану в образі чорної райдуги, поєднуючи несумісні за значенням слова: райдуга — символ різнобарвності, чорний — вказівка на відсутність кольорів. У такий спосіб виявляються внутрішні протиріччя і боротьба, що роздирають закоханого.
