Чорна райдуга Вінграновський Микола

Чорна райдуга

Спалив я з вами літечка миттєві,

Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?

Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?

Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них,

Ви ж будете ще жити — пектись в моєму слові,

Бо ви — брехня! Ви — маскарад любові!

Ви чорна райдуга небесних літ моїх...

...У чорної райдуги біле тіло

І чорні очі, як сто криниць.

У чорної райдуги небо згоріло,

І райдуга впала на землю ниць.

У чорної райдуги в пальцях вітер

І кров голуба — в крові небо сія.

І телефон біля ліжка, і квіти.

Квіти мої, і за квітами — я. Іноді закохані наділяють предмет своєї любові певними демонічними властивостями, як правило, тоді, коли не можуть позбутися пристрасті, потрапляють в емоційну залежність від неї. Так, М. Вінграновський уявляє свою кохану в образі чорної райдуги, поєднуючи несумісні за значенням слова: райдуга — символ різнобарвності, чорний — вказівка на відсутність кольорів. У такий спосіб виявляються внутрішні протиріччя і боротьба, що роздирають закоханого.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар