Тема революції в поемі «Дванадцять»

Тема революції як загибелі старого миру й народження нового нерозривно зв'язана в «Дванадцяти» з темою народу... Образ народу відбитий у колективному герої поеми — дванадцяти хлопцях з пітерських «низів», добровільно й з ясною свідомістю свого боргу вступивших у Червону гвардію: Як пішли наші хлопці В червоній гвардії служити — У червоній гвардії служити — Буйну голову скласти! Хто ж такі ці дванадцять? У цьому питанні необхідно розібратися, тому що довкола нього нагромадилося й дотепер плодиться багато неясностей і навіть довільних домислів. Соціальна, класова природа дванадцяти визначена в поемі зовсім точно: «робітник народ».

Критики, що дорікали Блоку за те, що він передав справу революції не в ті руки, незмінно посилалися на те саме: сам поет охарактеризував своїх безіменних героїв як «голоту», так ще не просто голоту, а таку, котрої «на спину б треба бубновий туз» (тобто відмітний знак каторжників), перед якою доводиться «замикати етажи». Однак аргументація від «бубнового туза», якщо поглубже розібратися в поемі, бідує щонайменше в уточненні. По-перше, самому слову «голота» не слід надавати ніякого особливого значення. Воно значить в «Дванадцяти» тільки те, що дійсно значить: біднота, голота перекітна

Далі: «бубновий туз» — це все-таки метафора. Поет малює зовнішній вигляд дванадцяти: У зубах — цигарка, прим'ятий картуз, На спину б треба бубновий туа! Такими — з незримим «бубновим тузом» — червоногвардійці представлялися наляканій уяві обивателя...

Блок і не ставив своїм завданням показати авангард революції... Про Жовтневу революцію й, зокрема, про більшовизм, як ми бачили, у поета було своє подання, що і відбилося в його поемі. Задум Блоку був у тім, щоб мовою мистецтва сказати, що як вирвалася на простір народна «буйна воля» знаходить шлях і ціль, перетворюється в «вольову музичну хвилю».

Блок визнав вищу справедливість революційного насильства, бачив у цьому «історичну необхідність», але й не закривав ока на «страшне», а хотів пояснити його теж історично — як спадщина жорстокого, рабського минулого. <...> Блок нічого не хоче не прикрасити, не зм'якшити. Так, ці люди, що прийшли в революцію з «литими ножиками», говорячи словами Блоку, ще не «організована» революційна воля. Їх веде поки тільки «чорна злість, свята злість» до царів і панам. Але ці запеклі вороги старого миру — також і його жертви. На них ще лежать його густі тіні, над ними ще тяжіє його проклін

Ці люди прокляті «рідними плямами» окаянного минулого, що роздуло в мільйонах людських душ темне полум'я «ворожнечі, дикості, татарщини, злості, приниження, затурканості, недовіри, мести» (це — із серпневого щоденника 1917 року). Дана тема — предмет постійних міркувань Блоку

У всякому разі, довіривши «голоті» справа історичної відплати над старим миром, Блок ні в найменшій мері не хотів взяти під сумнів щирість і силу революційного пориву своїх героїв. Всупереч темним і сліпим страстям, які обтяжують цих людей як спадщина минулого, героїка революції, боротьба за велику мету піднімає їх на висоту морального й історичного подвигу. Така була думка Блоку. Для нього ці люди були героями революції, і він віддав їм честь і славу — таким, якими їх побачив. Сюжет і вся художня структура поеми промовляють на користь такого її розуміння. У цьому зв'язку необхідно зупинитися на злочині й особистій драмі Петрухи.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар