Тереза Сергій Жадан

Тереза

1

Пізній нехитрий Божий маневр —

місяць росте, наче плід у шлунку.

Серпень, чіпкий, попри те, що мине,

впевнено згущує фарби в малюнку.

Теплі циклони, мов слід поцілунку,

гоять природи розхитаний нерв.

Мов сновидіння на кінчиках вій,

передосіння Східна Європа

нині застигло німує, і твій

голос приходить, ніби хвороба

крізь не причинені кимось ворота,

легко, мов пошесть або суховій.

Бачиш сама, що чекає за цим —

наші дерева, недбало убрані

в чорного неба масний антрацит,

наші водойми, відкриті, мов рани,

нас роз'єднали. Замкнуто брами.

Висне повітря, мов зібганий цинк.

2

Врісши у світ, що сльозивсь на очах,

ми не вважали наслідки рішень

чимось аж надто важливим. Свіча

наша горіла солодше й скоріше.

Ми володіли доволі не гіршим

проміжком часу, котрий навчав

переступати власний поріг,

гаяти день на майданах провінцій,

жити під небом, що дише вгорі

тепло і часто, як дихають вівці.

Ми розумілись на нашому віці,

мов на таємній і рідкісній грі.

Стрімко, мов подих на рівні грудей,

вранішні стигми, планети і числа —

плинне знання, що повільно веде

вглиб, потаємна коштовна Вітчизна

нашого співу, що тане, і де

місця не стане сказати: «Пречиста,

зглянься на зимні душі й тіла».

Камінь холонув, вітри зачастили.

В темний пісок поступово стекла

перша роса. Нам не завжди щастило.

Поміж заводи й військові частини

швидко відходять рештки тепла.

3

Зрідка гортаєш чернетки, в яких

тісно й строкато — сходи, вітальні,

двері будівель, бруківки в'язких

вулиць. Помірно-континентальний

клімат країни. Солодка ментальність

перших поселень. Світлі мазки

Все, що миналось, і все, що всотав —

мапи держав, ворожіння на слові,

стоси листів, повітові міста,

зібраний епос, важка промисловість,

вся анатомія, чесність і совість,

вся переповненість, вся висота. 4

Падає сніг. Засинає лоза.

Тонко ступивши на трави і ріки,

Бог роздивляється, як зіслиза

в урвище степу обрис шуліки.

З Божого ока, зім'явши повіки,

— здібний пластун — виповзає сльоза.

Вранці, без розпізнавальних ознак,

з голих дерев оббиваючи іній,

падає янгол — літун — одинак,

рушить химерну довершеність ліній,

з чим і вмирає, лишивши, однак,

срібний тривожний дюралюміній.

Сонце прямує попри дахи.

Збірники прози, ранкові моління.

Ми зберегли, наче кисень — птахи,

присмак причетності до покоління,

котрий хвилює, мов перше гоління

шкіру. Надходять волхви й пастухи,

щоб розумітись на цій глибині.

Втіха — доволі поважний набуток

в нашому віці. Падає сніг.

Падає сніг. Все віджито й забуто.

Непереможно, легко, розкуто,

на ліхтарі, на міста, на вогні.

Поезія С. Жадана — роздуми про вічність: людське життя минає, але природа та мистецтво — вічні; роздуми про жінку в різних вимірах — в її побутовому і духовному житті.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар