«Ти знаєш, що ти людина…» (2 варіант)

"Ти знаєш, що ти — людина?" Саме такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів XX століття — Василя Симоненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити забути про особисте, індивідуальне і вимагали стати одним із тисяч, мільйонів, слухняним, безликим.

А Симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамінна, на противагу відомому радянському лозунгу: "Незамінних людей не існує". Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: "Усмішка твоя єдина, очі твої одні".

Так, ми завжди повинні пам'ятати, що, перш за все, ми — люди, ми народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати філософські трактати, робити відкриття, змінювати долі народів. Від природи чи від Бога нам дано дуже багато, але цей дар треба цінувати. Бути людиною — це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. А про це людство нерідко забуває. Часто трапляється, що свої таланти та відкриття людина спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всього живого. Так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні справи спрямували атомну енергію.

Часто людина забуває про своє високе призначення, і тоді гору беруть низькі інстинкти та почуття: жадоба, ненависть, злість, бажання руйнувати, приносити шкоду. Так, у нашому житті багато таких моментів, коли оточення, природа, доля випробують наш характер, нашу людяність, здатність бути повноцінною особистістю. Але на те ми й люди, щоб, пройшовши крізь всі перешкоди, залишити в собі все найкраще, найчистіше.

Подивимось на маленьких дітей. Вони сприймають світ широко відкритими очима, вони добрі та щирі, не здатні на підлість чи зраду, а якщо і зроблять щось не дуже хороше, то щиро шкодують про це. Куди ж зникає ця дитяча наївність та щирість у дорослих? Вони вважають, що бути чесним та відвертим — це дурниця, що ці якості заважають жити у жорстокому світі, але ж саме дорослі зробили цей світ жорстоким і забули, що брехливе, лицемірне, підступне створіння перестає бути людиною. Отож, нам усім треба бути уважнішими, щоб не розгубити все дитяче в собі, не стати черствими та жорстокими.

А ще, як я гадаю, кожна людина повинна працювати над собою, самовдосконалюватися та розвиватися як фізично, так і духовно, інтелектуально. Адже, один з давніх мудреців сказав: "Cogito ergo sum" — "Мислю, тому існую". Ми маємо бути всебічно розвиненими, освіченими особистостями, світ рухається шаленим темпом і ми мусимо за ним встигати. Той, хто не читає, не цікавиться мистецтвом, історією як свого народу, так і людства в цілому, не слідкує за останніми новинами, просто обкрадає сам себе, зачиняє перед собою двері у світ прекрасного.

Я думаю, що бути людиною — це бути вихованим, милосердним, доброзичливим, жити за правилом: "Поводься з людьми так, як хочеш, щоб вони поводилися з тобою". Треба пам'ятати, що ти живеш на світі не один, що тебе оточує багато людей, і виявляючи неповагу до них, ти в першу чергу не поважаєш себе.

Так, важка ця справа — бути Людиною, і ми повинні розуміти покладену на нас відповідальність, щоб з честю називати себе цим словом.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар