«Тіні забутих предків» як спроба ліризованої етнології II варіант

На межі XIX і XX століть розквітнув талант великого українського письменника М. М. Коцюбинського. Його проза лірична, поетична, сповнена любові до природи, країни, в якій він жив і про яку писав, історію якої добре знав. За тих часів Західна Україна, зокрема Гуцульщина, уже багато років була відірвана від основної частини країни, але люди, незважаючи на несприятливі історичні обставини, зберегли мову, звичаї, поезію та міфи своїх предків. Та літературній Україні специфічні риси Гуцульщини були мало знайомі. Коцюбинський зробив велику справу, познайомивши всіх з дивовижним світом, що, як таємничий рів, жив і мінився дивними барвами у колисці Карпат.

Герої та сюжет повісті «Тіні забутих предків» — і живі люди, і персонажі народних пісень-коломийок суто гуцульського жанру. Звідти прийшли і закляте, трагічне, приречене кохання Івана та Марічки, і товаришування Івана з усіма створіннями, якими народна фантазія заселила ліси та полонини Карпат: мавками та нявками, чугайстром, що пильнує за нявками, щезником, що дарує Іванові пісні, лісною, що озивається до Івана голосом Марічки, віщуючи про смерть коханої...

Гуцульське село теж сповнене див. Ніби тече звичайне життя, сповнене буденного клопоту біля господарства, але все міниться, дрижить і розпливається, як мара. От сусідка Палійчуків — відьма Химка. Вдень це стара улеслива баба, а ввечері вона перекидається на великого білого пса, нишпорить по загородах, напастить худобу. Сама Палагна — дебела, здорова жінка з багацького роду, така ж прозаїчна, як її худоба. Але Коцюбинський змалював світ, де чари, чаклунство були звичайністю, жили по цей бік світу, тому ми бачимо, як вона ворожить на свята, щоб процвітало господарство.

Темний, зловісний герой — мольфар Юра, про якого казали, що він богує. Ми бачимо його очима селян, що побоювалися, але поважали чарівника. Він розганяє і спиняє грозові хмари, зачаровує Палагну, володіє життям, здоров'ям і смертю людини. Мольфар Юра чаклує разом з Палагною проти Івана.

Повість сповнена віщих снів, видінь, примар — добрих і страшних, правдивих і оманних. Лунають пісні флояра й сповнені туги та тривоги стони трембіт. Багато пісень уплів Коцюбинський до поетичного візерунку «Тіней...». Співає Марічка, співають вівчарі на полонинах, голосом коханої співає Іванові ліс. Коцюбинський використовує справжні закарпатські пісні, їхня мова відрізняється від мови Східної й Центральної України, але вони зрозумілі усім українцям.

Незабутні сцени, коли Юра розмовляє з хмарами, зупиняючи грозу; коли йде вмираючий Іван лісом за марою Марічки, боячись пропустити її вперед, бо вже знає — то нявка, у спині в неї кривава дірка, де видно серце; коли перед святами піднімається в гори Палагна і розкопує сіль, булку і намисто, готуючись до ворожіння. .. Коцюбинський зумів зробити своїх героїв такими, якими бачив їх народ: частиною природи, її незбагненних сил. Народна думка заселила полонини, гори та ліси своєрідними істотами, в яких уособилися природні явища, денні й нічні жахи та сподівання.

Повість «Тіні забутих предків» відчиняє браму, і зачарований читач поринає у світ, в існування якого він не вірив, хоча жив поруч. За те, що М. Коцюбинський зберіг цей унікальний світ, йому вдячні всі співвітчизники.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар