«Тіні забутих предків» як спроба ліризованої етнології

«Тіні забутих предків» є яскравим зразком майстерного використання М. Коцюбинським багатющої скарбниці народної творчості.

У цій повісті письменник з надзвичайною проникливістю відтворив своєрідність народного світогляду.

М. Коцюбинського полонив чарівний куточок Карпат. Його захоплювала казковість краю, величність природи, життя гуцулів з їх багатою фантазією і незвичайною психологією, їх глибоко поетичне, образне мислення.

Уже сама назва повісті, над якою довго розмірковував письменник, містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.

Початок твору простий, спокійний, як і належить епосу або казці. Але вже з перших слів оповіді в ній з'являється фантастичний елемент. Неспокійним був новонароджений Іванко, і забобонна мати, не знаючи, чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба при пологах «не обкурила десь «не засвітила свічки», і їй підклали бісеня. Тож із перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань, які його батьки успадкували від своїх, а ті — від ще давніших предків.

М. Коцюбинський бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від предків, а й в особливостях самої гірської природи, способу життя серед неї. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. Так, в дитинстві і для Іванка, і для Марічки «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна»

У дорослому віці у героїв фантастичні уявлення не зникають, а лише набувають інших форм.

Цікавою є сцена першої появи Іванка на полонині, серед вівчарів. Він застає їх за розпалюванням вогню, причому стародавнім способом — за допомогою тріски й каменю. Вівчарі не відповідають гуцулові на його вітання, бо зайняті священною справою. Та тільки коли маленький вогник вискочив із скалки і «ватага побожно підняв вогонь і встромив у ватру», він обернувся і відповів на Іванкове вітання.

І це не примха, не дивацтво ватага, а свідоме поклоніння вогню. Бо саме вогонь має протягом усього сезону випасання овець боронити від усього лихого маржинку. Коли вже Іван повертається з полонини в село то там ще залишаються люди, які «мусять чекати, аж згасне вогонь, той вогонь полонинський, що сам народився, неначе бог, сам має й згаснути».

Поставивши за мету показати психологію гуцула, М. Коцюбинський відповідно до дійсності наділяє його фантастичними уявленнями про світ. І в буденному факті, і в праці, і в пісні — скрізь людина бачить містичні сили. Фантастичні образи повісті покликані не стільки створити романтичну історію, скільки передати особливості характерів, духовного світу героїв.

Кохання Івана та Марічки від самого початку було трагічним. Бо воно було більшим і сильнішим за життя. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. Поклик кохання і муки породжує в його душі ілюзії, фантастичні образи, а згодом призводить до того, що Іван, як і Марічка,

утративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою. Малюючи непоборну силу кохання, автор шукає його джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах віковий досвід аж до вірувань наших далеких предків. Повість М. Коцюбинського — це ніби сам голос душі, що його хотів розбудити в кожній людині великий письменник. Нагадати нам: ми теж українці, і забуті предки щодня говорять з нами рідним словом, казкою, легендою, повір'ям, піснею, ростом трави і дерева, голосом води.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар