Трагедія роду Половців (за романом «Вершники») II варіант

Немало написано творів про братовбивчу війну в Україні в 1919 році. Але яскраво і правдиво описати ці події вдалося небагатьом письменникам. Одним з таких співців епохи був Юрій Яновський. Роман «Вершники» — твір дещо незвичайний. Він складається з восьми новел, пов’язаних між собою ідеєю, темою та героями. Кожна частина немовби виступає новим ракурсом у розгляді тієї самої проблеми: «Заради чого люди однієї держави воюють між собою, убивають один одного?» Доходить до того, що брат убиває брата, батько — сина. І все це заради служіння ідеї. Це справжня трагедія для держави.

Починається роман новелою «Подвійне коло». Саме в цій новелі письменник сконцентрував увагу на трагедії роду Половців. З перших рядків перед нами постає картина жорстокого бою під Компаніївкою: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників... ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою». У цьому бою по різні боки опинилися брати Андрій та Оверко Половці. Андрій командував загоном Добровольчої армії генерала Денікіна, а Оверко — купою кінного козацтва Симона Петлюри. Брати не пізнавали один одного, бажання перемоги засліпило їм очі, вони були ворогами. Але ось пил у степу почав спадати, і стало видно, що Оверко переміг, а Андрія взято в полон. Ось стоять вони один проти одного. Ненависть засліплює обом очі. Для Андрія Оверко — «мазепа проклятий», «петлюрівське стерво», який продає «матір Росію» галичанам. Оверко тримається спокійніше, бо він переможець, і знає, що ніякі погрози чи благання Андрія не змінять його рішення. Андрій згадує мудрі батьківські слова: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». На що Оверко відповідає: «Рід — це основа, а найперше — держава». У цих словах вся суть Оверка, котрий заради мрій про щасливу, вільну Україну віддає наказ убити рідного брата. Він хоче сильної держави, але яка ж держава будується на крові братів?

Держава — це в першу чергу сім’я. І тому замислюєшся про родину Половців: які стосунки були між її членами, як виховувалися діти, що впливало на їхню свідомість? З першого погляду — сім’я як сім’я: мати — «доброго рибальського роду, доброї степової крові», батько Мусій — чесний рибалка. Не були вони багатіями, але й не бідували. Обоє любили працю, і дітей з дитинства привчали до цього. Але в кожного з дітей була своя вдача: «Андрій вдався у дядька Сидора, таке ж ледащо», Панас привозив контрабандні товари, Оверко став артистом, Іван пішов робітником у місто, тільки Сашко ще не обрав свій шлях. Виховання у всіх було однакове — праця та народна мудрість, якою керувався Мусій Половець, нагадуючи синам: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Отже, виховання в сім’ї було однакове, усіх любили. Але в кожного свій шлях, і на кожного вплинули ті обставини, у яких він опинився на початку війни. Андрій став за велику Росію, Оверко — за рідну Україну, Панас і Сашко зв’язали свою долю з бандою Махна, а Іван — з комуністами.

Зустрівшись на полі бою, брати забувають про те, що вони однієї крові, ідея перемагає нормальні людські почуття любові брата до брата. Махновець Панас безсоромно чекає в лісі, поки Андрій і Оверко б’ються в полі. Йому однаково, хто переможе, він чекає свого часу, а потім зненацька нападає на переможця Оверка. Розуміючи, що життя брата в його руках, махновець пропонує Оверкові пристати до них. Коли ж той відмовляється, Панас судить і розстрілює його мовби за вбивство Андрія. Усвідомлюючи свою провину перед братами і всією сім’єю, він ховає Оверка та Андрія.

Завершується твір перемогою червоноармійця Івана, який сліпо вірить, що рід — не найголовніше, бо за більшовиків «весь світ». Жоден з братів не зміг зупинитися в страшний момент. Відбувається руйнування сім’ї. Як же пережити це батькам? Адже вони всіх люблять однаково, усі їм рідні, їм байдуже до їх політичних переконань. Це їхні сини, їх кров, їх надія.

Це ще одна трагедія — особиста трагедія батьків, діти яких знищили одне одного, немов голодні звірята.

У новелі все-таки немає справжнього переможця. Вона сприймається як розповідь про трагедію матері, роду, України, трагедію, що сталася в роки революції і громадянської війни.

Пройшли десятиліття. З’явилося нове покоління, яке вивчає за підручником історії події тих давніх часів. Задумується, аналізує, стає на чийсь бік, вибирає і формує свої власні політичні ідеали, принципи. І добре, коли захищати їх не доведеться зі зброєю в руках. На жаль, останні політичні події переконують нас у тому, що не вміємо ми вчитися на власних помилках, не вміємо жити в мирі, і слово ще не стало єдиною політичною зброєю для співвітчизників.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар