Трагедія цісарською жовніра (за оповіданням «Три як рідні брати»)

З іменем Юрія Федьковича пов'язане не лише зародження на Буковині літератури на народній основі, а й подальше утвердження українського письменства, вихід української літератури на світовий рівень. Вплив Юрія Федьковича на літературний процес Західної України був майже таким могутнім, як вплив Тараса Шевченка на літературний процес України Східної.

Юрій Федькович прожив досить складне життя. Найкращі роки молодості довелося віддати ненависній цісарській армії. Саме це було причиною багатьох переживань Федьковича. В австро-угорській армії він набув важкого, але необхідного досвіду. Федькович був свідком того, як солдатів у війську муштрують та кривдять. За багатьма свідоцтвами, жовнір австро-угорської армії був майже зовсім безправним. До цього, у випадку з українцями, приєднувалась туга за рідним краєм.

Юрій Федькович спромігся реалізувати власний військовий досвід, написавши оповідання «Три як рідні брати», де змальовано життя селянина у війську. Найбільш яскраво розкриті стосунки між рядовим та офіцерським складом австрійського війська.

Головний герой оповідання жовнір Шовканюк терпить у війську знущання та поневіряння. Коли жовнір дізнається з братового листа про те, що в родині настала повна безвихідь, йому доводиться йти до капітана й просити про відпустку. Але замість жаданої відпустки Іван Шовканюк одержує від свого командира удар в обличчя: тільки кров потекла по білій уніформі.

Далі Юрій Федькович зображує глибоко реалістичні за своєю суттю картини сільського життя. Родина Івана Шовканюка страшенно зубожіла. Злидні погнали сестер в найми. Малого брата взяли до панського двору ходити за волами. Багатій забрав останню корову. Ось так, картина за картиною, перед читачем постає правда життя австро-угорського суспільства: кричуща соціальна несправедливість, солдафонство, відсутність усякої поваги до людини. Та й це ще не все. Повернувшись додому з війська, Іван Шовканюк побачив ще страшніші речі. Вустами головного героя Юрій Федькович розповідає читачеві гірку правду, яку неспроможна приховати цяцькована велич Австро- Угорської імперії: «А домів як прийшов, то мало з ума не зійшов, так то я застав: у хаті студінь; неня лежить на печі ледве жива, Василько пригорнувся до неї та просить хлібця, дрижучи». Щоб якось відігнати злидні від оселі, Іван працює, виснажуючи себе, та захворює, тобто опиняється в повній безвиході. Як на горе, мов ті павуки, потяглися до Шовканюка хижі люди. Піп здирає останнє за ненин похорон, війт записує під заставу хату й землю. За таких умов, звичайно, жити не можна. Але вчасно надходить насправді братня допомога Якова Нестерюка. Івана врятовано.

Стверджуючи ідею дружби та побратимства, Федькович розуміє ці почуття дуже широко. Задумкою письменника, дружба — це поняття інтернаціональне. Так, Іван Шовканюк не зміг би опинитися вдома, якби не словак Бай, який лишився в солдатчині замість Івана та ще й дав жовнірові грошей на дорогу. Іван Шовканюк не зміг би згодом виправити своє хазяйство, якби не німець Тоній, який врятував жовніра від смерті та домагався його звільнення з війська. Треба зауважити, що лише за умов інтернаціоналізму та братерської взаємодопомоги в межах Австро-Угорщини багато десятиліть існували такі різні народи.

Оповідання «Три як рідні брати» є єдиним у творчості Юрія Федьковича оптимістичним твором. Жахливі умови жовнірського життя минулися, хазяйство кінець кінцем стало на ноги. У Шовканюків з'являється худоба, пасіка. Навіть ставок ґазди збираються для себе викопати. Такий нехарактерний для творчості Федьковича, та й для української літератури взагалі, фінал можна вважати закономірним. Серед людського лиха і страждань з'являється клапоть землі, де живуть щасливі прості люди. А щастя це здобув жовнір Іван Шовканюк, випивши до дна чашу багатьох людських страждань, які існують на світі.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар