Твір на тему: Ідеї лірики Тютчева

Видатний росіянин лірик Федір Іванович Тютчев був у всіх відносинах протилежністю своєму сучасникові й майже ровесникові Пушкіну. Якщо Пушкін одержав дуже глибоке й справедливе визначення «сонця російської поезії», то Тютчев - «нічний поет». Хоча Пушкін і надрукував у своєму «Сучаснику» в останній рік життя більшу добірку віршів тоді нікому не відомого, що находились на дипломатичній службі в Німеччині поета, навряд чи вони йому дуже сподобалися. Хоча там були такі шедеври, як «Бачення», «Безсоння», «Як океан объемлет куля земний», «Останній катаклізм», «Цицерон», «Про що ти виєш, ветр нічний?..», Пушкіну була далека насамперед традиція, на яку опирався Тютчев: німецький ідеалізм, до якого Пушкін залишився байдужий, і поетична архаїка XVIII - початку XIX століття (насамперед Державін), з якого Пушкін вів непримиренну літературну боротьбу

З поезією Тютчева ми знайомимося в початковій школі, це вірші про природу, пейзажна лірика.

Але головне в Тютчева - не зображення, а осмислення природи - філософська лірика, і друга його тема - життя людської душі, напруженість любовного почуття. Єдність його ліриці надає емоційний тон - постійна неясна тривога, за якого коштує неясне, але незмінне відчуття наближення загального кінця

Поряд з нейтральними в емоційному плані пейзажними замальовками, природа в Тютчева катастрофічне й сприйняття її трагедійно. Такі вірші «Безсоння», «Бачення», «Останній катаклізм», «Як океан объемлет куля земний», «Про що ти виєш, ветр нічний?..». Уночі в бодрствующего поета відкривається внутрішній пророчий зір, і за спокоєм денної природи він бачить стихію хаосу, чреватого катастрофами й катаклізмами. Він слухає всесвітнє мовчання покинутого, посиротілого життя (взагалі життя людини на землі для Тютчева є примару, сон) і оплакує наближення загальної останньої години:

И наше життя коштує перед нами, Як примара, на краю землі. У той же час поет визнає, що голос хаосу, що слишли вночі, хоча й незрозумілий, глухий для людини, але й глибоко родинний настрою його збентеженої душі

ПРО, страшних пісень цих не співай

Про древній хаос, про рідний! -

заклинає поет «ветр нічний», але продовжує вірш так:

Як жадібно мир душі нічний

Слухає повести улюбленої!

Така подвійність природна: адже в душі людини тої ж бури, «під ними (тобто під людськими почуттями) хаос ворушиться», той же «рідний», що й у світі навколишнє середовище

Життя людської душі повторює й відтворює стан природи - думка віршів філософського циклу: «Цицерон», «Як над горячею золою», «Душу моя - елізіум тіней», «Не те, що мнете ви, природа!..», «Сльози людські», «Хвиля й дума», «Два голоси». У житті людини й суспільства тої ж бури, ніч, захід, панує доля (про це вірш «Цицерон» зі знаменитою формулою: «Блаженний, хто відвідав цей мир у його мінути фатальні»). Звідси гостре відчуття кінця буття («Як над горячею золою»), визнання безнадійності («Два голоси»). Виразити ж все це й тим більше бути зрозумілим і почутими людьми неможливо, у цьому Тютчев треба розповсюдженій романтичній ідеї принципової незрозумілості юрбі прозрінь поета

Настільки ж катастрофічна й згубна для людини любов («ПРО, як убийственно ми любимо», «Приречення», «Остання любов»). Звідки ж у Тютчева всі ці «страсті фатальні»? Вони визначені епохою великих соціально-історичних катаклізмів, у яку жив і затворів поет. Оборотний увага, що творча активність Тютчева доводиться на рубіж 20- 30-Х років, коли революційна активність і в Європі, і в Росії пішла на спад і затвердилася миколаївська реакція, і на кінець 40-х років, коли по Європі знову прокотилася хвиля буржуазних революцій

Розберемо вірш «Я лютеран люблю богослуженье», датоване 16 вересня 1834 року. Чим залучила православного християнина Тютчева віра німецьких протестантів, послідовників зачинателя європейської Реформації Мартіна Лютера? Він побачив в обстановці відправлення їхнього культу настільки родинну його душі ситуацію загального кінця: «Собравшися в дорогу, востаннє вам віра має бути». Тому так «порожній і голий» її будинок (а в першій строфі - «Цих голих стін, цієї храмини порожній»). Разом з тим у цьому вірші Тютчев із приголомшливою силою виразив зміст будь-якої релігії: вона готовить людину, його душу до останнього відходу. Адже смерть із релігійної точки зору - благо: душу вертається у своє божественне лоно, з якого вийшла при народженні. Християнин повинен бути всяка мить готова до цього. Він і ходить у Божий храм потім, щоб підготувати до цього душу

Але година настала, пробив...

Молитеся Богові,

В останньої раз ви молитеся тепер.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар