Твір про природу по добутках Ф. И. Тютчева, А. А. Фета

Живучи в тісному, шумному індустріальному місті, досить складно оцінити всю красу й глибину віршів про природу. Начебто б розумієш, що це насправді прекрасно, але щось усередині мовчить, не озивається гармонією, тому що «безбережна, як море ... жито», безшумний політ луня, покриті «мережею золотавої» ниви залишаються для нас усього лише картинкою із книги

Для мене вірша А. А. Фета й Ф. И. Тютчева про природу по-справжньому починають звучати влітку, коли наступають канікули й ми із сім'єю відправляємося в село, до моря або в гори. Тоді, пробуджуючись рано ранком і тікаючи із друзями в сосновий бор, кожною жилкою почуваєш,

... що ліс прокинувся,
Весь прокинувся, гілкою кожної...

И на мене теж, як і на великого поета, у такі хвилини «отовсюду... веселощами віє», хочеться сміятися, бігти по полях, які ніжаться в росі, або впасти в траву й спостерігати, як -«клубляться хмари, мліючи в блиску червоному». І лише побачивши море власними очами, а не по пам'яті або опису, дивуєшся: але ж і впрямь воно, «немов живе, ходить, і дихає, і блищить...» Нам не вистачає спілкування із природою. Це вона, може бути, легко проживе без людини, не зрячи адже море особливо гарно «у безлюддя нічному», а якщо в степу «ніде житла не видно на просторі ... вогню иль пісні - і не чекаєш!» Але нам, людям, без цього дивного, пробуджуючого в душі все саме прекрасне, спілкування із природою просто не вижити.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар