«У рідному краю і бур’янець пахне» (за поемою «Євшан-зілля») III варіант

Різні люди ставляться до Батьківщини по-різному. «Поганому синові батьківщина не в моду», — кажуть у народі про людей, які зневажають Вітчизну, насміхаються з неї. Але, на щастя, живуть в Україні й такі люди, яким «у рідному краю і бур'янець пахне». Якби таких серед нас було більше і якби вдалося байдужим розкрити очі й серця назустріч рідній державі, не знала б вона горя. Процвітала б тоді наша Україна серед інших країн...

Та були і в нашій державі «кобзарі — гудці народні, що співали-віщували заповіти благородні». Один із них — Микола Кіндратович Вороний, висланий з України тільки за те, що любив її. Його поема «Євшан-зілля» пройнята глибоким патріотизмом. Читаєш твір і розумієш: автор — вірний син своєї Батьківщини, серце якого сповнене болю, бо багато поруч людей, «котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали».

Невже немає надії на повернення втрачених дітей додому? Цій надії і присвячена поема. Вороний розповідає в ній про молодого половця, який розкішно жив у чужій країні, забувши свій степ. Та чарівне євшан-зілля, що виросло в широкому половецькому степу, миттєво нагадало хлопцеві, хто він такий. Вдихаючи повітря рідної землі, половець скрикує:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!

Вороний з болем говорить, що в нас нема «тієї сили, духу, що зрива на ноги». Та надія продовжує жити. Можливо, і нам пощастить знайти «того зілля- привороту, що на певний шлях направить». Будемо сподіватись, що знайдемо.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар