Україна у творчості П. Тичини (2)

Радощі і чорну днину —
Все я з вами розділю.
Любите ви Україну —
Я ще більш її люблю.
* * *
Тобою хочу я звучати,
народе рідний, любий мій!
П. Тичина

Рядки, які взято за епіграф, — це своєрідний девіз творчості Павла Григоровича Тичини, адже його творчість по праву вважається художнім літописом України. Його поезії стали класикою, а створені ним образи й крилаті вислови вже давно ввійшли у народну скарбницю. Широта й глибина зображення нашої дійсності, сміливе новаторство як у темах, так і в художній формі, ставлять поезію Павла Тичини на одне з найпочесніших місць в українській літературі, визначають його твори як цілу епоху у вітчизняній поезії. Мабуть, немає таких тем, яких не торкнувся б у своїй творчості цей видатний митець. Однак про що б він не писав, якої б далечини не сягали його думки й почуття, у серці поета завжди жила безмежна й тремтлива любов до рідної землі, до рідного народу.
Уже в найперших творах поета, таких як «Не знаю і сам я, за що так люблю...», «Україно моя, моя люба Вкраїно», «Не бував ти у наших краях», ми бачимо одухотворений образ рідної землі. З нею пов'язані думки, мрії і сподівання ліричного героя. Вона для нього «втіха одна». Ми бачимо квітучі, залиті сонцем простори й повторюємо за героєм Павла Тичини: «Батьківщина! Що миліше, як оця земля свята». Але юнацьке захоплення омріяною Україною природно змінюється гнівною відповіддю ліричного героя всім тим, хто намагається «довести», що Україна вмерла, насміятися з його патріотичних гіочуттів. Та зрештою він розуміє, хто відцурався рідної матері-Батьківщини, не заслуговує на розмову («Ах не смійтеся ви наді мною»).
Один із кращих творів, присвячених Україні, — ліричний вірш «Матері забуть не можу ». Тут уже розвиваються не один, а два голоси, два тони: голос сина, що кличе матір , і голос матері-України, що озивається до сина:

І кричу я: Україно!
Потім стану й прислухаюсь.
Чути... Здалеку: — Тримаюсь
Хмарко! Ластівко! Калино! —
І в той бік я повертаюсь.

Розмови поета — це розідови з матір'ю-Україною, вони задушевні, ніжні й водночас напружені, тривожні. Ліричний елемент — у раптових емоційних сплесках, характерних для «Сонячних кларнетів», але ще більш спонтанних, як у вірші «В безсонну ніч»:
Та ні. Не чуть нічого. Сонна
поміж планет летить Земля...
О Батьківщино, син твій я!
Не тонкостанна ти мадонна,
А матір дужая моя!
Постійне звертання до матері-Батьківщини — пристрасне, болюче, ніжне; тривожне слово до українського народу; гнівне, нищівне звертання до ворога — усе це найбільш повно виявляється у тичинівському вірші.
Події 1917 року, що сколихнули всі верстви суспільства, невизначена, тривожна ситуація в Україні, звичайно, не могли не позначитися на світосприйнятті молодого поета. Вони наповнювали болем його серце, хвилювали його душу, збуджували порив до творчості. Тичина щиро вірив у національне й соціальне визволення рідної України. У складній мінливій ситуації тих далеких років, коли народжувалась українська незалежність і державність, поет був із трудовим народом, жив його надіями і сподіваннями:

Я завше там, де труд, де людно,
де разом: думка й почуття...
Бо не в собі я, а увесь — на людях,
бо все моє — чи зблизька, чи здаля.
Тому — земля кипить, як серце в грудях,
і серце стогне, як уся земля.
Віра в перемогу народу, щира любов до України й готовність вічно їй служити звучить у багатьох його віршах, в яких розкривається єдність двох глибоких почуттів — патріотизму та інтернаціоналізму:
Гей, народе! Будеш жити!
А я жматір не забуду!
Україні, її люду
хочу вічно я служити.
А раз їй — то й людству буду.

У добу лихоліття й величезного подвигу народу у Великій Вітчизняній війні Тичина був зі своїм народом. «Перемагать і жить!», проголошує він, і ці слова стають своєрідним девізом тих кривавих років. Коли народ здобув перемогу над фашизмом, поет віднайшов промовисте гасло й для нової доби історичного життя своєї країни. «Труд переростає у красу» — під цим девізом йшла післявоєнна відбудова Вітчизни.
Нині, коли відроджуються народні традиції, національна культура, рідна мЬва, найяскравішими барвами сяють слова Павла Тичини:
Бережімо Батьківщину!
Бережімо честь народу —
найкоштовнішу перлину.

Безліч нових тем першим увів у нашу поезію Павло Тичина, всебічно змалювавши українську дійсність. Його твори — це поетичний літопис Батьківщини. Як музика, звучать його вірші, присвячені Україні, і кожен вірш — нова пісня, така несхожа на попередню. Він зробив дійсно величезний внесок у ліричну спадщину України. Своїми віршами, сповненими любові до рідної країни і вболіванням за її долю, Павло Григорович Тичина збагатив скарбницю вітчизняної літератури. Його творчість стала прикладом самовідданого служіння своєму народові.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар