«Є в коханні і будні, і свята» II варіант

Коли в дитинстві я читала казки, звертала увагу, що якщо там йдеться про кохання, казка закінчується весіллям. Коли подорослішала, я замислилась: чому так? Бо після весілля починається буденне життя зі своїми труднощами і радощами. «Життя прожити — не поле перейти», — каже народ. Ідуть люди після весілля однією дорогою, а на ній зустрічають хвороби, біль, втрачають щось і когось, або знаходять. І треба докладати зусиль, щоб свят було більше, ніж буднів.

Прихід гостей — це сімейне свято. Всім весело. А потім гості йдуть, треба прибирати, мити посуд. І це вже будні. Можна скиглити, перекладати на інших цей клопіт. А можна перетворити прибирання на веселу, захоплюючу справу. Якщо люди кохають і поважають одне одного, вони разом долають перепони, перетворюють будні на свята. Кохання — це не тільки дивитись в очі одне одному та триматись за руки. Це почуття вимагає від нас праці — і духовної, і фізичної. Адже разом ми здолаємо все, і тоді наше життя перетвориться на свято кохання, свято спорідненості душ.

Не кожна людина здатна кохати по-справжньому: вірно, пристрасно, ніжно. Дар кохання — це також талант, і лише завдяки йому будні перестають бути нудними і сірими, а подружнє життя — безрадісним та одноманітним.

Виховувати себе для свят і «чорних днів» кохання людина повинна мало не з дитинства. На мій погляд, спочатку треба навчитися товаришувати, дружити. Недарма ж про чоловіка, або дружину піднесено кажуть «друг життя». Саме дружба і повне взаєморозуміння стають у подружньому житті найкращим засобом, щоб урятувати кохання від занепаду, «старішання».

Як розрізнити будні і свята кохання, адже вони не підпорядковані звичайному календарю? Між ними немає разючої різниці. Але коли очі твого подружжя світяться радістю, спокоєм і ніжністю, а в домі панують тиша і мир, — ось це і є найголовніше свято справжнього кохання.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар