«Є в коханні і будні, і свята» І варіант

Багато людей сперечаються про те, що таке кохання, чи буває воно одне на все життя, чи можна закохуватися багато разів, чи переживає його кожна людина, чи тільки обрані.

На мою думку, хоча б у формі закоханості любов приходить до кожної людини. І тоді вона одразу ніби перероджується, все навкруги здається таким чарівним і прекрасним.

Згадаймо, наприклад, як Мавка з «Лісової пісні» говорить Лукашеві про те, що для неї світ покращав, як вона його пізнала, і в неї народилось друге серце. Про людину, що закохалася, говорять: «Вона аж світиться». Навіть негарна людина ніби кращає на очах, побачивши коханого. Оце і є справжнє свято кохання, коли без єдиної, дорогої людини не можеш прожити й миті. Розлука сприймається як найбільша трагедія. Дівчата, чекаючи на свого нареченого, співали:

Чом ти не прийшов, як місяць зійшов?

Я ж тебе чекала.

А парубок, готовий всю ніч простояти попід вікнами, чекаючи на кохану:

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай.

Ще більша трагедія — це неподільне кохання. Але виявляється, що навіть воно дарує людині щастя, тому ліричний герой поезії І. Франка «Чому являєшся мені у сні?» просить свою кохану приходити до нього хоча б у снах, бо тільки в цьому разі його серце «по-людськи вільно віддиха, і того дива золотого зазнає щастя молодого...»

Але свято не буде тривати все життя. Закохані одружуються і починаються так звані будні. Звичайно, не одразу, може, через багато років, але від цього не вбережеться жодне кохання. Якраз будні і показують, чи було кохання справжнім, чи це була тільки пристрасть, або закоханість. Можна помітити таку особливість: поети рідко присвячують вірші про кохання своїм жінкам. Вони часто придумують собі образ коханої. Це не означає, що вони не люблять свою дружину. Просто в їх коханні саме наступили будні, а вірші створюються під впливом яскравих почуттів.

Але не буває правил без винятків. В. Сосюра, проживши з жінкою багато років, продовжує присвячувати їй свої вірші про кохання. Вони складають цілий пласт його поезії. Переживши багато закохувань, поет нарешті знайшов свою долю — Марію:

Якби зібрать красунь усіх віків,

Повз мене хай ідуть вони без краю,—

Марії я на них не проміняю,

Ні одній з них не вклониться мій спів.

Отже, для справжнього кохання не страшні і будні. Воно пройде крізь усі життєві негоди і залишиться незмінним, а то й поміцнішає. Духовна єдність та повага до коханої людини в цьому допоможуть.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар