Іван Франко — лірик і громадянин

Іван Якович Франко —геніальний український письменник дев'ятнадцятого—двадцятого століть. Він поєднав у собі багато талантів, тому його ім'я відоме далеко за межами України. Його творчість настільки різнопланова і змістовна, що просто не віриться, що ці твори написала одна людина.
На світогляд і формування творчої особистості Івана Франка вплинули два основні фактори його дитинства — батьківська кузня, в якій малим хлопцем він дослухався до розмов дорослих про соціальну несправедливість, і материні пісні, яких вона знала безліч і постійно співала. Так народився в душі Івана Франка ніжний лірик і справжній муж, свідомий громадянин своєї країни.

Народнопісенні традиції органічно ввійшли в поетичну творчість Івана Франка, а громадські мотиви стали провідними в його творчій спадщині. Те, щй було поруч в його дитинстві — батьківська кузня і материнські пісні, стало одним ділим у ньому як поетові.
Талант Івана Франка неповторний. Про що б не писав він у своїх творах, до чого б не закликав, він завжди залишався глибоким ліриком у душі, і цей ліризм умів виливати на папір. Яскравим прикладом цього дивовижного поєднання є поезія «Гріесонечко». Перші рядки цього вірша малюють весняну картину:
Гріє сонечко!
Усміхається
Небо яснее.
Дзвонить пісеньку
Жайвороночок...

І тільки в наступник рядках читач розуміє, що прихід весни автор змалював з метою провести паралель між приходом весни і зародженням нових ідей, поривань, прагнень, узагалі з початком нового життя. Поет закликає сіяти в голови людей «думи вольнії», і в серця — «жадобу братолюбія», у груди — «сміливість до великого бою за добро, щастя й волю всіх». Франко закликає людей до боротьби за нове щасливе життя, за соціальну справедливість, за правду. Але робить це дуже тонко, за допомогою ліричних образів весни, орача, сіяча, золотого зерна, землі тощо.

Душевного ліризму сповнений і вірш « Моя любов », у якому Іван Франко відображає красу рідного краю, його миролюбство, доброзичливість у ставленні до інших народів. Поет висловлює свою синівську любов до Вітчизни, одночасно він виявляє свою громадянську позицію, свою готовність «їй віддатись доконечно».
Отже, у своїй поетичній спадщині Іван Якович Франко проявив себе одночасно і як ніжний лірик, і як свідомий громадянин з активною життєвою позицією.

(2)

Іван Якович Франко зайняв помітне місце в історії України*! як митець поетичного слова, і як поміркований громадський діяч. Його цікавило все: література, мистецтво, історія, фольклористика, економіка, і скрізь він мав успіхи, зробив свій вклад у розвиток кожної з цих галузей.
Багато поетичних творів Франка відзначені глибоким ліризмом, але це не завадило поетові висловити в них громадську думку.
Поезія «Моя любов» уся ніби наповнена м'яким, тихим ліризмом. Поет освідчується у коханні своїй Вітчизні так, ніби каже це коханій жінці:
Вона так гарна, сяє так
Святою, чистою красою,
І на лиці яріє знак
Любові, щирості, спокою.
Її пізнавши, чиж я міг
Не полюбить її сердечно,
Не відректися власних втіх,
Щоб їй віддатись доконечно?

Глибокий патріотизм, яким пройнята уся поезія, не приголомшує читача громовим палким словом, але непомітно, обережно вливається в душу, ніби огортає з усіх боків. По суті, починаєш здогадуватися, що цей вірш присвячений Україні, лише читаючи передостанню строфу. У ній уже неприкрито бринить глибока любов поетапне лише до рідної країни в цілому, але й до українського народу, до кожного його представника окремо. Любов до народу Франко відмежовує від любові до України, називаючи це почуття «другою» любов'ю:
І чи перечить ця любов
Тій другій та світій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнітуть окови?

Синтез ліричного й громадського я помітив і в поезії «Гріє сонечко!» У ній мова йде ніби про сівбу. Особливо переконуєшся в цьому, коли читаєш заклик поета до орачів:
Встань, орачу, встань!
Сій в щасливий час
Золоте зерно!

Але насправді і образ «орача», і образ «золотого зерна» — усе це алегорії. Під цими образами автор розумів надзвичайно глибокі явища: думку про освіту, про те, щоб сіяти серед українського неосвіченого люду зерна знання, золоті зерна науки. А орачі — це ті, хто повинен був донести ці знання до народу:
В грудях сміливість
До великого
Бою за добро,
Щастя й волю всіх!
Сійте! На пухку,
На живу ріллю
Впадуть сімена
Думки вашої!

У такий спосіб поет вбачав здобути своєму народові щасливе майбутнє. Отже, у своїй творчості Франко виявив себе і як тонкий лірик, і як свідомий громадянин.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар