Відповіді до теми: «»Срібна доба» російської поезії»

1. Який період називають «срібною добою» ?

«Срібною добою» називають літературу на межі XIX і XX століть. Це визна­чення введено Н. А. Оцупом (паризький журнал російської еміграції «Числа»), Вій назвав XIX століття, тобто часи Пушкіна, Достоєвського, Толстого, вітчизняною «золотою добою», а приблизно три десятиліття (до 1920 року) — «срібною добою».

2.     Як змінювалося поняття «срібна доба» ?

Спершу воно характеризувало вершинні поетичні витвори — творчість О. Бло­ка, В. Брюсова, А. Ахматової, О. Мандельшгама та інших. А потім визначення «срібна доба» відносилося до російського мистецтва загалом — живопису, музи­ки, філософії межі століть.

3.      Із яким мистецьким напрямом пов 'язане поняття «срібна доба» ?

У літературознавстві термін «срібна доба» пов'язують із модерністськими те­чіями — символізмом, акмеїзмом, «неоселянською» поезією, імажинізмом, футу­ризмом тощо.

4.     Що таке модернізм ?

Модернізм (від французького «найновіший», «сучасний») — це група течій, метою яких було створення нової культури, що сприяла б духовному відроджен­ню особистості й суспільства, перетворенню світу засобами мистецтва. Особлива роль у цих течіях належала авторові-пророку, провіснику, який здатен зрозумі­ти й розкрити засобами мистецтва світову гармонію. Головним, що об'єднувало різні з естетичної точки зору течії модернізму, було переконання, що мистецтво здатне перетворити світ, а також тяжіння до умовних засобів зображення, експе­риментаторство. Такі погляди були неприйнятними для реалістів. Отож суперечки між двома напрямами — модернізмом і реалізмом — важлива ознака літератур ного життя на межі XIX і XX ст. Хоча прагнення до гармонії і краси — це те, що поєднувало ці напрями.

5.      Чи є тотожними поняття «модернізм» і «декаданс» ?

Модернізм відобразив настрої кінця століття — розчарування, очікування за гибелі звичного світу, приреченість. Тому певний час модернізм ототожнювати з декадансом (від латинського «занепад»). Декаданс характеризувався настроями пасивності, безнадії, несприйняття суспільного життя, прагненням замкнутися від світу у своїх душевних переживаннях. Однак декадентський пафос загалом був протилежний модерністській ідеї відродження, перетворення людства. До дека­дентських відносили таких авторів: Дмитро Сергійович Мережковський, Зінаїда Миколаївна Гіппіус, М. Мінський (Микола Максиміліанович Віленкін). Щоправ­да, слід зауважити, ідо чимало письменників і поетів включати до своїх збірок твори, складені в межах різних естетичних систем. А Д. С. Мережковський, на­приклад, виступав з обгрунтуванням символізму як естетичної системи у Петер­бурзі, так само як це робив у Москві Валерій Якович Брюсов. Вони були першими теоретиками символізму. Пізніше це також робив Андрій Бєлий.

6.     Назвіть представників найвідоміших модерністських течій.

Символізм: В. Я Брюсов, К. Д. Бальмонт, Ф. Сологуб (Федір Кузьмич Те- терников), Ю. К. Балхрупхайгіс, М. О. Кузьмін («старші» символісти) та     О. Блок, Андрій Бєлий (Борис Миколайович Бугаєв), В. І. Іванов («мо­лодші» символісти).

Акмеїсти («Цех поетів»): М. С. Гумільов, С. М. Городецький, А. А. Ахма- това, О. Е. Мандельштам, В. 1. Нарбут, М. Л. Лозинський, Г. В. Іванов, Г. В. Адамович, М. О. Зенкевич.

Футуристи («Гілея»): Велимир Хлєбников (Віктор Володимирович Хлєбни- ков), Д. Д. Бурлюк, В. В. Маяковський, О. Є. Кручених, В. В. Камен- ський, Б. К. Лівшиц.

«Егофутуристи»: Ігор Сєверянін (Ігор Васильович Лотарьов), К. К. Олімпов (Фофанов) та інші.

«Новоселянські» поети: Н. А. Клюєв, С. О. Єсенін, С. А. Кличков (Лешенков), А. В. Ширяєвець (Абрамов), П. В. Орєшин.

«Імажиністи»: С. О. Єсенін (пізніше), А. Б. Марієнгоф, В. Г. Шершеневич,

В. Грузинов, Рюрік Івнєв (Михайло Олександрович Ковальов).

7.     Назвіть імена провісників модернізму в мистецтві.

На початку 90-х років XX століття з'явилися перші вірші Володимира Солов­йова та Валерія Брюсова, а в живописі утверджується містичний реалізм В. М. Вас- нецова та М. В. Врубеля. Вони й були першими у царині нового мистецтва.

8.      Що таке символізм?

Це одна зі стильових течій модернізму, що виникли у Франції у 70-х роках XIX століття. Метою мистецтва символісти вважали інтуїтивне пізнання світової єдності через символи. Мистецтво, на їхню думку, — це земна подібність твор­чості божественної. Ключовим поняттям символізму є символ — багатозначне іносказання на відміну від алегорії — однозначного іносказання. Символ містить у собі перспективу безмежного розгортання значення. Окрім того, символ — це повноцінний образ-, що відображає у стислому вигляді розуміння єдності світу, прихованої суті життя, В основі естетики символізму — філософська думка про рятівну місію Краси («позитивна всеєдність» — Краса, Добро, Істина). Посеред­ником у досягненні «всеєдності» мало бути мистецтво. Образ «позитивної всеєд­ності» — втілення вічножіночного начала в містичних образах Душі Світу, Пре­мудрості Божої, Софії. Соціальні, громадянські теми були відкинуті символізмом. Головними темами були Життя, Смерть, Бог. Найбільший вплив на формування філософії символізму, крім праць європейських філософів Шеллінга, Ніцше, Шо- пенгауера, мала філософія та поезія Володимира Соловйова. Поезія символістів була дещо затуманена, елітарна.

9.     Що таке акмеїзм?

Інколи цю течію називають суто російським явищем, хоча є певні спільні риси акмеїзму з неокласицизмом. Акмеїзм (від грецького акте — вістря, верши­на, найвищий ступінь, яскрава якість) — це модерністська течія, яка декларува­ла конкретно-чуттєве сприйняття навколишнього світу, повернення слову його початкового, не символічного значення, на противагу символістам. Теоретиком акмеїзму виступив Микола Степанович Гумільов. Інколи цю течію ще називали адамізмом, маючи на увазі «мужньо твердий та ясний погляд на життя». Акме­їстів цікавив реальний кольоровий живий, а не потойбічний світ, краса життя в його різноманітних конкретно-чуттєвих проявах. Туманності й натякам символіз­му акмеїсти протиставляли мажорне сприйняття дійсності, достовірність образу, чіткість композиції. Гуманістичне значення цієї течії полягало у прагненні відро­дити в людині жагу життя, повернути відчуття його краси. Хоча є й спільні риси акмеїзму й символізму. Це звертання до загальнокультурних образів і понять, мі­фологічних сюжетів та євангельських, біблійних.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Вы можете пропустить чтение записи и оставить комментарий. Размещение ссылок запрещено.

Залишити коментар