Величний образ української жінки Олесі у творі «Україна в огні» ІІ варіант

Були різні жінки в українських селах. Були невпевнені у собі, забиті життям і роками, бездушні й безчесні. Але були й яскраві особистості, які бачили чарівність світу, яким усе здавалося щасливим і прекрасним, які вірили у кохання і чесність, у добро і щастя. Такою була і незвичайна дівчина Олеся з кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні».

Здавалося, життя неодмінно повинно дарувати чесним, працьовитим людям свою любов і щедроти. Але чомусь воно тільки посилає й посилає їм випробування. Що могла ще бажати Олеся для себе, поки не почалася війна? У неї все було: і незвичайна врода, і чистий приємний голос, який тривожив душу не одному хлопцеві, і невпинна працелюбність, і повага до батьків. Вихована вона була в люблячій родині, де на першому місці були шанобливе ставлення до родинних цінностей, працелюбність, добра вдача, умілі руки. «Була Олеся тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом». Мабуть, довгими вечорами батьки багато розповідали своїм дітям про великі й славні діла своїх предків, тому що діти з малих років чітко усвідомили, що таке любов до рідної землі, родинна культура і шанобливе ставлення до односельчан.

З приходом німців на українську землю усе змінюється в родині Запорожців. Гине брат Олесі Сава, гине той світ, що його так дбайливо викохувала для дітей мати. Олеся робить рішучий крок: намагається провести ніч з бійцем, щоб не потрапити до лап фашистів і не зазнати наруги над своїм тілом. Виявилося, що ця ніч подарувала дівчині й хлопцю велике кохання, яке вони не забудуть до кінця свого життя. Вони обоє відчули духовну єдність, зрозуміли, що просто створені один для одного. Прощання було важким, але Олеся взяла у Василя Кравчини обіцянку, що він обов’язково повернеться до неї.

Аж ось у селі з’явилися німці. На щастя чи на жаль, Лавріна Запорожця було обрано, за проханням односельців, старостою. Старий робив вигляд, нібито допомагає фашистам. Насправді він намагався полегшити життя односельців, постійно підтримував зв’язок з партизанами. Щоб не викрити себе, Лаврін складає список молодих людей, яких німці хочуть відправити до Німеччини. До нього попадає і подруга Олесі Христя, яка у своїй біді звинувачує батька Олесі. Лаврін змушений внести до списку і свою дочку, маючи надію за допомогою партизан відбити молодь у фашистів. Почалася відправка дітей до Німеччини. «Незліченними ешелонами вивозили в Німеччину українських людей. Горе розлилось по недобитих вокзалах і стогін розлук». Доля посилає Олесі випробування за випробуванням, ніби намагаючись перевірити її на стійкість. Дівчина з подругою будь-що хочуть вирватися з лабет неволі, прагнуть опинитися на рідній землі. Але їхні спроби залишаються марними. Тим часом батькові Олесі не вдалося попередити партизанів, та й сам він опинився в концтаборі. Усюди панують горе та нещастя. Олеся з усіх сил підтримує свою подругу, яка зовсім втратила віру: «Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівсь народ...»

Ще одна спроба втекти закінчується щасливо але тільки для Христі, яка вміла плавати і зуміла переплисти ріку. Олесю схопили поліцаї, щоб, як справжню рабиню, продати на ринку. Потім їй довелося працювати у дружини полковника фон Краузе, яка ставилася до неї, мов до скотини. Дівчина не може перенести знущання і знову тікає. Якась сила тягне її додому, до рідної домівки. Олеся дуже любить свою Батьківщину, ладна віддати навіть життя, щоб тільки опинитися на українській землі. Нарешті її мрія здійснюється.

Прийшов час, і Василь Кравчина знову опинився у тому ж селі, де зустрівся зі своєю коханою. Він побачив її і занімів — Олеся була сива. Але від того вона не стала для нього менш бажаною, а навіть стала ще кращою. Бо сивина означала те, що їй довелося багато чого перенести, багато про що дізнатися. І залишитися такою ж, як вона була: красивою, ніжною, люблячою і вірною. Вірною не тільки своєму хлопцеві, а й родинним звичаям, своїй Батьківщині.

Я так і бачу цю тендітну жінку, сиву, трохи засмучену, бо завтра знову треба проводжати на війну свою родину, але незламну, вільну від зради і підступності. Я пишаюся, що проста українська дівчина змогла встояти перед нахабством фашистської нечисті, змогла винести душу живу, залишитися вірною настановам своїх предків і батьків. Це дійсно велика жінка, яких багато на українській землі.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар