Весняний пейзаж ІІ варіант

Цього року весна прийшла зненацька. Якось із-за хмар визирнуло сонце — і потекли струмки. Подув вітерець, за три-чотири дні все висушив. Загомоніли птахи: їм багато треба встигнути зробити до приходу осені. Але коли ще та осінь... А тепер весна!

Я іду до гаю, і в блакить безкраю

Серце моє лине й птицею співає

Про весну чудесну на моїй Вкраїні...

Усе радіє, співає, бринить. Природа прокидається, наповнюється особливими звуками. Метушаться різні комахи, щебечуть пташки, з'явились трави і квіти — усе радіє сонцю, усе тягнеться до тепла, до життя.

Весна-чарівниця,

Неначе цариця,

Наказ свій послала,

Щоб краса вставала.

І людина стає більш чутлива весною: усе помічає, до всього приглядається, прислухається, дивиться навкруги здивованими очима. Прилинь до дерева і почуєш, як по ньому піднімаються соки. І здається, що воно живе, бо тремтить під твоїм вухом. Побігли соки по стовбуру, по гіллю, і незабаром з'являться листочки — молоді, яскраво-зелені. А там і цвіт запанує. Ото краса! А пахощі які! Буде робота для бджіл.

Не вперше ти бачиш весну, не вперше чуєш її галас. Але кожного разу дивуєшся і сам ніби прокидаєшся, сповнений радості, надії. І хочеться жити, всіх довкола любити, робити корисні справи відкриття, говорити приємні слова, закричати на повний голос: «Люди, весно, я живу, я люблю, я — молодий!»

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар