Викриття і заперечення прислужництва та зазнайства в байці «Цуцик» II варіант

Спогади дитинства... Найяскравіші спогади в житті. Слухаючи казки старої бабусі, Леонід Глібов так і уявляв перед собою тварин, які були добрими і злими, багатими й бідними. Були серед них пани й кріпаки. Усе, як у людей. Мабуть, ще тоді, у ранньому дитинстві, прокинувся у хлопчика талант, який через багато років прославив Леоніда Глібова — найвидатнішого українського байкаря.

«Лисиця-жалібниця», «Щука», «Вовк і Кіт», «Цуцик» — назви байок свідчать про те, що героями є тварини, а прочитай уважніше — ні, йдеться про людей: хитрих, нечесних, хвалькуватих, жорстоких. У тих умовах поет лише за допомогою алегорії міг боротись з вадами й пороками людей, бо в байці можна висловити все.

Для прикладу розглянемо байку «Цуцик». Діалог між двома собаками, які зростали разом, а потім їхні шляхи розійшлись. Цуцик запанів, відпочиває тепер на вікні розкішного будинку, а Бровко так і залишився дворовим псом.

Чому ж так по-різному склалися долі обох собак? У Бровка справжнє собаче життя. Він день і ніч стереже двір, а за свою службу отримує або препогану їжу, або лупцювання. Бровко — чесний трудівник, який цілком віддається роботі і не має за це ніякої винагороди.

Чому ж Цуцик живе в панських горницях, м'яко спить і ласо їсть? За що ж його так шанують? Цуцик пояснює Бровкові: «Я те роблю, чого ти не зумієш: на задніх лапках я по-вченому служу».

Паразитизм, зазнайство, прислужництво — ось що викриває й заперечує Глібов у байці «Цуцик». Байкар виступає на захист Бровка — безправної працьовитої людини. А Цуцик — нікчемний панський прислужник і вискочка, який викликає тільки осуд і презирство.

На жаль, і в наш час багато таких людей, які хизуються своїм неробством, вважають себе панами і зневажають простих трудівників.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар