Поет вживає епітети «зоряна», «біблійна», «пишна» щодо батьківщини, характеризуючи в такий спосіб власне ставлення до рідного краю:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Образ вишень набуває символічного значення, втілюючи Україну. Водночас автор у художній формі вказує на поезію Тараса Шевченка як на джерело такого переносу значення:
Де вечори з Євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Вірш Б.-І. Антонина «Вишні» виявляє авторське трепетне ставлення до своєї країни. Україна в цій поезії виступає як найвища цінність, набуває значення Боги, вищої істини і справедливості для автора. Це підкреслено за допомогою біблеїзмів, вжитих у творі.
