Високий пафос вірша «Гріє сонечко»

Співчуваючи селянам, розуміючи їхнє нужденне становище, І. Франко завжди намагався полегшити їх життя. Своїми творами він боровся за утвердження нового справедливого суспільного ладу. Показовим у цьому плані є вірш «Гріє сонечко».

Натхненно і захоплено оспівує І. Франко весняне пробудження природи:

Гріє сонечко!

Усміхається

Небо ясне,

Дзвонить пісеньку

Жайвороночок...

Вісник весни закликає селянина до праці:

Встань, орачу, встань!

Сій в щасливий час

Золоте зерно!

І. Франко проводить паралель між пробудженням природи і революційною ситуацією в Україні. Він порівнює з селянами-орачами прогресивних діячів суспільства, закликає їх сіяти свої корисні для людей думки «на живу ріллю»:

Сійте в головах

Думи вольнії,

В серцях жадобу

Братолюбія,

В грудях сміливість

До великого

Бою за добро,

Щастя й волю всіх!

Надзвичайна пафосність вірша сповнює читачів радістю та впевненістю, що настане світле, вільне життя на українських землях, коли зійдуть сходи, засіяні просвітителями в душах людей.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар