Вивчення повісті Джека Лондона «Біле Ікло»

Продовжується наша мандрівка у просторі й часі сторінками шедеврів світової літератури. Ми занурюємося в епоху рубежу XIX- XX століть, коли науково-технічний розвиток викликав до життя нечуваний розквіт капіталістичних відносин. Гроші як ніколи стали панувати у світі людини. І людина, як ніколи, відчула себе надзвичайно незахищеною, невпевненою, на грані життя і смерті. Технократичний шлях розвитку все більше віддаляв людину від природи, все більш людина використовувала природні ресурси задля своїх корисливих цілей. За законами світобудови прийшов час великих зрушень. Пріоритет матеріального викликав кризу духовного. Першими відчули цю трагедію митці, люди наділені тонкими енергіями світовідчуття. Редьярд Кіплінг приводить людське дитинча Мауглі до вовчого лігва в першу чергу з метою знайти шляхи порозуміння між світом природи і світом людини, відновити порушену гармонію в світі (адже цей розрив гостро й зримо зобразив Ка-земір Малевич у своєму “Чорному квадраті”, розуміючи, що втрата духовного, природного, неминуче приведе до Чорної діри).

Кіплінг створив казку, ми ж сьогодні будемо говорити про твір, в основу якого покладені реальні враження видатного американського письменника Джека Лондона про стосунки людини з природою в умовах льодосердої Півночі.

“Здавалося, що біля його колиски стояли якісь добрі чарівники, - так багато було йому дано. У нього було прекрасне обличчя - мужнє, вольове, з розумним лобом і ясними, по-дитячому чистими, веселими очима. Його сталевим м’язам міг позаздрити будь-який спортсмен, а вмінню привертати до себе людей - кожен політик. Що вже говорити щодо таланту оповідача, який завоював йому багатомільйонну аудиторію читачів й прихильників, зробив його книги й багато десятиліть після їх виходу в світ такими ж бажаними для любителів літератури, як і тоді, коли вони були видані вперше. Але цей добрий гігант ввійшов у життя не з парадного, а з чорного входу. У самому ранньому дитинстві він пізнав, яким просоленим буває трудовий піт, як болять змучені працею руки, якими жорстокими бувають ситі роботодавці”, - такий портрет Джека Лондона представила Кіра Шахова, видатний український вчений-літературоз-навець. (Звертається увага на портрет Джека Лондона).

“Комплексуючий безбатченко, прийомний син, затюканий бідака, жадний на шмат хліба, 13-річний чорнороб консервної фабрики з 80-годинним робочим тижнем, рознощик газет, розвізник льоду, прислужник кегельбану, “устричний пірат”, “рибацький патруль”, 15-річний матрос-стерновий, робітник джутової фабрики, кочегар на електростанції, завсідник припортових притонів, п’яничка, що мало не втопився після чергового чаркування, забіяка з забіяк із сонячною щербатою усмішкою (два передніх зуби посіяв у черговій “розбірці”), учасник масового походу безробітних на Вашингтон, в’язень, скутий наручниками разом з довготелесим негром-бродя-гою, золотошукач, покликаний трубним гласом півночі, затійник кругосвітніх подорожей і, протягом усього шістнадцяти наступних років, - автор 50 книг та безлічі газетних і журнальних публікацій, найзнаменитіший і найбільш високооп-лачуваний письменник у світі на початку минулого століття, окраса літературних салонів і політичних “тусовок”, активний діяч соціалістичної партії Америки, від якої висувався кандидатом у мери Окленда і навіть на пост президента США…” - такі штрихи до портрета Джека Лондона подає Володимир Бурбан (див. тижневик “Зарубіжна література” 2004, №8).

Своє творче кредо Джек Лондон визначав так:

“Не розповідайте читачеві: Ні в якому разі. Нізащо… Читачеві не потрібні ваші дисертації…, ваші спостереження, ваші знання як такі, ваші думки і ваші ідеї - ні, вкладіть все своє в розповіді героїв, в історії, а самі станьте збоку.”

Спройбуте знайти відповідь на це запитання Білла у фіналі розділу “Чудовий маляр” з повісті Марка Твена “Пригоди Тома Сойєра”: “Сам того не знаючи, він відкрив загальний закон, що керує всіма людськими вчинками: і кожен хлопець, і кожна доросла людина завжди прагнутимуть і домагатимуться тільки того, чого важко досягти. Коли б Том був великим і мудрим філософом, як от автор цієї книжки, він зрозумів би, що Праця - це все те, що ми зобов’язані робити, а Гра - все, чого ми робити не зобов’язані. І це допомогло б йому усвідомити, чому робити штучні квіти чи марудитися ще над якоюсь нудотою - це праця, а збивати кеглі чи сходити на Монблан - усього лише розвага. В Англії деякі заможні пани полюбляють улітку самі правити запряженою четвериком поштовою каретою, проїжджаючи так щодня по двадцять-трид-цять миль, - і тільки тому, що це коштує їм чималих грошей; та якби їм запропонували за це платню.

Як зупинка руху Генрі свідчить про пік небезпеки для нього? Оцініть риси вдачі Генрі в епізоді, коли йому довелося вести подвійну боротьбу (з вовками та зі сном). Поміркуйте, наскільки в цьому образі втілилися життєві спостереження Джека Лондона періоду його перебування на Алясці.

Чи можна вважати, що Генрі дійсно здався? У тексті ми читаємо його слова: “Ну, тепер ви зможете мене взяти, - пробурмотів він. - Та байдуже, я хочу спати…”) Доведіть, що Генрі є все ж таки переможцем. По-перше, автор не дозволяє вовкам зжерти Генрі, він надсилає знеможеній, але не зламаній людині допомогу - інших людей. По-друге, він виконав свій обов’язок перед мертвим лордом Альфредом (не дав вовкам з’їсти його тіло). По-третє, автор дає вкрай стомленій людині виспатися, а відтак - набратися нових сил для нових випробувань: “А коли його поклали на укривала, в морозяному повітрі почулося дуже хропіння.”

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Вы можете пропустить чтение записи и оставить комментарий. Размещение ссылок запрещено.

Залишити коментар