Вияв мужності й стійкості борців за визволення трудового народу з-під гніту (за поезією «Каменярі») II варіант

У Львові є могила, на якій стоїть пам'ятник — постать каменяра з молотом у руках. Тут похований Великий Каменяр — Іван Якович Франко. Невгасима любов до знедоленої Батьківщини, до чесних трударів, віра у визволення рідного народу з-під гніту темних сил самодержавства — джерела Франкової поетичної сили, бездонна криниця, яка надихала його на написання кращих творів.

Як допомогти трудівникам перемогти у святій боротьбі за волю? Як покращити долю простого народу, який хоче зітхнути на повні груди й спокійно працювати на себе й своїх дітей, а не на експлуататорів? Думи про важку долю простих людей постійно тривожать поета. Досить бути покірливими! Прийшов час активної боротьби за волю!

Боротьба за волю важка, вона схожа на каторжний труд каменярів, які розбивають гранітну скелю, скуті ланцюгами. Серед каменярів і сам поет. В його руках могутній каменярський молот, і він готовий, як і тисячі інших, рубати скелю, щоб прокласти дорогу до щастя майбутнім поколінням. «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас!» — чують борці за волю громовий голос. Падають уламки скелі, калічать робітників, але ніщо не зупиняє їх, бо вони «рабами волі стали». Віра в те, що зможуть розбити граніт і побудувати дорогу для інших людей, робить борців непереможними. Каменярі знають, що слави їм не буде, але не слави вони прагнуть, а волі. Волі для майбутніх поколінь.

Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Тяжким був шлях до визволення. Але тисячі каменярів із залізними молотами в руках розбивали символічну скелю, будували дорогу до волі. Серед борців — Іван Франко, якого недарма називають у народі Великим Каменярем.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар