Вірність і кохання в інтимній ліриці В. Сосюри і М.Рильського IІ варіант

Любов — це корінь життя. Скільки ніжних слів вигадано людьми, щоб висловити свою любов до матері, до нареченої. Вірне кохання допомагає перенести всі труднощі життя.

Багато своїх кращих творів присвятили темі кохання і вірності видатні українські поети Максим Рильський та Володимир Сосюра.

Справжньою перлиною любовної лірики є поезія Максима Рильського «Яблука доспілі...». Цей вірш про прекрасне пристрасне кохання. Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце ще в юності. Адже буває кохання на все життя, але інколи трапляється так, що це почуття швидко минає.

У вірші йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Ліричний герой прощається, і може, назавжди, зі своєю коханою. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих, проте жодного слова докору не вимовляють уста:

Вміє розставатись той,

хто вмів любить.

Найголовніше — зберегти людську гідність, вдячність одне одному.

А яким теплом любові віє від поетичного твору «Шопен»! Слухаю Шопена... Виникає оманливе видіння, яке можна повністю зрозуміти, якщо знаєш історію нещасного кохання Фрідеріка Шопена до французької письменниці Жорж Санд. У нашій уяві виникає образ справжнього великого кохання, яке важко стримати і приховати.

Поезія передає багатство почуттів, що швидко змінюються, хвилювання, яке переживає ліричний герой, захоплений чарівними звуками. Але все ж таки переважає оптимістичний настрій, бо поет щиро захоплюється творчістю сина польської землі, чарівника музики Шопена.

Одним із кращих в інтимній ліриці Володимира Сосюри є вірш «Так ніхто не кохав».

Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі,

і земля убирається зрання...

Почуття кохання пробуджує в людині все найкраще, приносить радість і щастя, надає сил і наснаги. Ліричний герой готовий здійснити нечуваний подвиг заради коханої, він може навіть зірвати з неба «Оріон золотий».

Своє перше кохання згадує поет у вірші «Коли потяг у даль загуркоче...» У спогадах ліричного героя пропливають яскраві картини його тривожної юності. Доля розлучає закоханих, тому що юнак іде боротися з ворогами народу, залишаючи дівчину. Життя веде їх різними шляхами, і тільки іноді гуркіт далекого поїзда нагадує їм про дні далекої молодості. Згадуючи свою першу кохану, поет пише:

Сині очі в моєї дружини,

а у тебе були голубі...

Ніжний лірик опоетизовує справжнє почуття кохання, яке облагороджує людину, робить прекрасним її життя.

Перечитуючи рядки Максима Рильського та Володимира Сосюри, розумієш, що щастя без кохання неможливе. То ж треба свято берегти найдорожчі людські почуття дружби і кохання.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар