Вірність і кохання в інтимній ліриці В. Сосюри і П. Тичини

Кохання варте стільки, скільки

варта сама людина, яка його відчуває.

Р. Роллан

Тихоплинно минає час. Як у природі, так і в людському житті відбуваються постійні зміни. Весна — це дивовижне оновлення природи, це свято, це всюдисуще торжество життя. Її ознаки помітні навкруги ще задовго до танення снігів. Теплі передчуття оновлення навіює знайома картина синіючого вдалині небосхилу, і чіткими стають обриси лісу на тлі цієї прозорої синяви. Усе наче застигло, причаїлось перед великою переміною. Усе ще так не визначено в природі, ще сніги навкруги, а верболози вже викинули пухнасті ніжні котики. Милуємося ми такою картиною, і трепетні почуття огортають нас, серце повниться сподіваннями. Весною від глибокого сну прокидається природа, а разом з нею і людська душа розтоплює панцир криги і тягнеться до любові, до взаємності.

Юність хвилює душу... Мрії про чисту любов, душевну красу коханої дівчини виливаються в незабутні рядки поезій В. Сосюри та П. Тичини. У вірші «Ви знаєте, як липа шелестить...» П. Тичини звучить ніби сповідь молодого хлопця, що має надзвичайно чутливе серце. Тільки закоханий юнак може оберігати в місячну весняну ніч сон коханої під солов’їне тьохкання.

З глибокою щирістю, закоханістю і прагненням до вірності звучить поезія «Десь на дні мого серця». Дивну казку любові сплела дівчина, і юнак щиро відповідає на її почуття. З якою ніжністю він звертається до неї, подумки голублячи її:

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок...

Здається, ніби сама природа підтримує закоханих, і навіть «квіти шепочуться з вітром».

Невимовна радість від взаємних почуттів звучить у вірші «Я сказав тобі лиш слово...». Чистота й вірність сповнюють душу юнака. Він вірить в силу своєї любові. З емоційним піднесенням поет говорить:

Переповнений любов’ю

Я одкрив кохання книгу.

Вірші «Гаптує дівчина...», «О люба Інно», «З кохання плакав я...», що ввійшли до збірки «Сонячні кларнети», показують глибину душі поета і його вірність своєму ідеалові.

Тема кохання, болісного, жагучого, драматично гострого — одна з найбільш розвинених у поезії В. Сосюри. Захоплення жіночою красою, палкий жаль за втраченим коханням, вибагливість та вірність в інтимних стосунках — такі почуття пронизують лірику поета. У вірші «Знов у саду я з тобою...» ніби сама природа дає притулок закоханим:

Знов у саду я з тобою;

Вечір, що встав за селом,

Яблука, вмиті росою,

Синім укрив рукавом.

Любов для поета — чарівний напій, що дарує вічну молодість: «В мені горить і не згасає, як витвір вічності, любов», «Любов — це молодість. А я таким і буду, до краю днів моїх любов’ю молодий».

Великого загальнолюдського змісту набувають інтимні поезії, зібрані в книзі «Якби помножити любов усіх людей». Це вірші «Осінній сад, жоржин печаль багряна...», «Ніч пригорнулась до тебе...», освітлені мудрим сумом етюди «Уже на небі вогник блима» або «Як біло скрізь!». Гармонія споріднених душ, готових не тільки творити, а й слухати життя, відчувається у вірші «Не знає осені любов моя, не знає...».

Мов кожний нерв твій — мій,

переживання кожне,

І все, чим ти живеш, і все

чим ти гориш...

В твоїй душі живе душа моя тривожна,

Як у зорі живе вечірня синятинь.

Невимушено й легко говорить В. Сосюра про особисте щастя, яке він не уявляє окремо від плину великого життя. Народжувалася з мрії і переростала в символ любовна лірика поета, адресована одній людині — дружині Марії. Вірш «Серцем я пишу листи...» є одним із найбільш вражаючих прикладів великого почуття, в якому кохання до жінки розростається в любов і спорідненість з усім світом, яке є мовою душі й дозволяє їй спілкуватися з вічністю. Образ дружини стає для поета справжнім натхненням: «Липа вітів не хитає — місяць зачепивсь за них. Запах квітів ніч зливає з ароматом губ твоїх».

Є інша молодість — це молодість душі, яка окрилює поета, відкриває блага відчувати, журитися й любить, і вона не полишає поета з роками:

В’януть, в’януть вуста пурпурові...

Але радість і в осені є!

В золоте павутиння любові

ти заплутала серце моє.

Чим більше сивина сріблить скроні, тим палкіше В. Сосюра поривається до буйноцвіття життя, тим повніше відчуває його. Ці пориви душі можна простежити в збірках «Осінні мелодії» та «Весни дихання».

Вірність... Кохання... Одвічні почуття. Людськими почуттями облагороджується світ, людські почуття облагороджуються світом, його ладом і гармонією.

Корисний матеріал? Додай в закладки:

Ви можете залишити коментар.

Залишити коментар